Ті,хто прийшли не за силою,а за правом

Вітер змінився першим.

Ще мить тому він був просто холодним — різав щоки, тягнув за краї плащів, піднімав сніг угору й кидав його їм у обличчя.
Звичайний вітер їхнього світу.

А потім став… важчим.

Наче хтось розрізав повітря на шари й засунув між ними тінь.

Каел відчув це шкірою.
Тіні за його спиною відгукнулися першими — стиснулися, зібралися ближче до нього, насторожено завмерли.

— Вони йдуть, — сказав він тихо.

Арія поглянула на обрій.

Портал, що відкрився вдалині, не світився, не горів, не пульсував.
Він просто був: чорний розрив у небі, з якого виходив холод, схожий на порожнечу глибоких криниць.

Із нього вийшли троє.

Ті, що лежали біля їхніх ніг, були… грубими, недбалими.
Ці — були іншими.

Рівні кроки.
Спокійні рухи.
Магія навколо них не вибухала — вона трималася щільною оболонкою, як броня.

— Вони… сильніші, — прошепотіла Арія.

— Вони — розумніші, — поправив Каел.

Троє йшли повільно.

Середній був у темному плащі без будь-яких знаків, але те, як він тримав голову, видавало в ньому того, хто звик, що його слухають.

Зліва — жінка з волоссям, прибраним у тугий вузол. Її магія була холодною, синюватою — ледь помітні символи ковзали по її руках, наче живі.

Справа — високий чоловік із прозорими очима, які здавалися некольоровими. Магія навколо нього нагадувала тріщини в повітрі.

— Не рухайся, — прошепотів Каел до Арії, хоч вона й так стояла, як укопана, притискаючи Ліру до грудей.

Ті троє зупинилися на відстані, де можна говорити, але не атакувати раптово.

Середній підняв голову.

— Тіньовий принц.
Його голос був рівним. У ньому не було ані гніву, ані насмішки.
— І та, кого він вибрав.

Погляд ковзнув до Арії, затримався на Лірі.

— І… те, через що впав наш бог.

Арія відчула, як у неї всередині все стискається.

— Її звуть Ліра, — сказала вона. — І вона — наша дочка. Почніть звикати до цього.

Чоловік ледь зсунув брови.

— Ти смілива.

— Я втомлена, — відказала Арія. — Це інше.

Каел не усміхнувся.
Він лише зробив крок вперед — не закриваючи, а стаючи поруч.

— Назви себе, — повторив він те, що казав попередньому лідеру. — Я не розмовляю з тими, хто ховається.

Його тіні піднялися за спиною, немов друга пара крил.

Чоловік кивнув, ніби це було справедливо.

— Мене звуть Еланд.
— Ми — ті, хто тримав баланс у цьому світі, доки Першотворець грав у бога.

Жінка ліворуч додала:

— Ми — Рада Тіней і Світла.

— Високі слова, — холодно кинув Каел. — А на ділі?

Праворуч чоловік із прозорими очима вперше заговорив:

— На ділі ми ті, хто розуміє, що сталося.
— Бог упав.
— Сила повернулася.
— А ви — прийшли з дитиною, яка вплітає цю силу в себе.

Він дивився на Ліру не з жадібністю.
З оцінкою.
Як на небезпечну природну силу.

І це лякало Арію більше, ніж голодний погляд перших трьох.

Еланд підняв руку — повільно, без загрози.

— Ми не прийшли забирати її силою, — сказав він.

— Уже приємніше, — буркнув Каел.

— Ми прийшли… домовитися.

Це слово прозвучало дивно.
Надто спокійно для світу, який завжди вирішував усе кров’ю.

Арія насторожилась.

— Домовитися… про що?

Жінка ліворуч зробила крок. Її очі були кольору темного льоду.

— Про її роль, — сказала вона. — Вона не просто дитина.
— Вона вузол.
— Через неї тепер течуть залишки сили Першотворця, старої рівноваги, Серця нового світу і тіней твого роду.

Вона кивнула на Каела.

— Якщо її залишити без нагляду — світ розірве.

Каел повів плечем.

— Ти вже говориш, ніби вона — небезпечний артефакт.

— Вона — дитина, — спокійно відповіла жінка. — І це найнебезпечніша комбінація з усіх.

Еланд втрутився:

— Ми хочемо запропонувати вам… угоду.
— Ви зберігаєте її життя.
— Ми — зберігаємо життя світу.

Арія стиснула Ліру.

— Угоду?
Її голос став льодяним.
— Ти щойно назвав мою доньку потенційною катастрофою, а тепер говориш про угоду.

Крок уперед зробив чоловік справа — той, із прозорими очима.

— Я бачив, що сталося там, — він глянув угору, кудись за хмари, ніби крізь них світив інший світ. — Ми відчули падіння Першотворця.
— Відчули, як сила повернулась у Серце іншої реальності.
— І відчули її перший подих.

Його погляд ковзнув по Лірі.

— І зараз я відчуваю її страх.

Ліра дійсно тремтіла в руках Арії.
Не плакала — просто стискала мамин одяг так сильно, як могла.

…вони… дивляться…
…як на щось чуже…

Каел торкнувся її маленьких пальчиків.

— Вони — чужі, — прошепотів він їй.

Еланд вдихнув.

— Ми прийшли не як вороги.
— Ми прийшли як ті, хто…
Він шукав слово.
— …розуміє ціну.

— Я знаю ціну, — сказала Арія. — Я плакала цією ціною. Горіла. Тікала. Вмирала всередині.
— І якщо ти зараз скажеш, що ти краще знаєш, що потрібно моїй дитині…

Світло навколо ледь тремтіло.
Ліра притиснулась до неї сильніше.

— …я покажу тобі, що значить мати, яка більше не боїться богів.

Жінка вклонилася — ледь-ледь.

— Ти — мати. Ми це бачимо.
— Але ти — ще й та, яка торкнулася Серця.
— Ти розумієш, що світ не закінчується тобою, Каелом і Лірою.

Арія стиснула губи.

— Розумію.
— І саме тому я не хочу, щоб ви робили з неї символ, прапор чи ще один трон.

Еланд кивнув, повільно, уважно.

— Тоді слухай.

Він розкрив долоню.

В повітрі перед ним з’явилася мапа — не їхнього світу, а всієї магічної тканини:
лінії, вузли, точки, місця, де магія закипає, й місця, де вона спить.

— До падіння Першотворця цей світ тримався на його волі, — пояснював він. — Обрізана, спотворена, але — волі.
— Він був неправий. Він був тираном.
— Але він був… центром.