Ті,хто прийшли за світлом і тінню

Вітер зірвав сніг із скель, і світ, який вони покинули, зустрів їх холодом.
Не ворожим — просто байдужим.
Світ, що довго не мав серця, не знав, як зустрічати тих, хто повернувся з тим, чого він уже не розумів.

Арія стояла на межі порталу, притискаючи Ліру до грудей, і вдихала повітря, у якому було все її минуле:
сльози, втечі, боротьба,
і Каел — той, хто не відпустив її навіть тоді, коли вона сама хотіла втекти від себе.

Каел стояв поруч, але вже був іншим.

Тіні за його спиною тепер не просто колихалися — вони жили.
Удихали цей світ.
Розкладали його на шари.
Шукали загрозу.

І знайшли.

Фігури в плащах, які вони помітили здалеку, ішли швидко.

Не боячись.

Не ховаючись.

І їхня магія…
була зіпсутою.
Брудна, надломлена — як скло, що хтось склеїв, але тріщини так і лишилися.

Каел простягнув руку, зупиняючи Арію.

— Не рухайся.

Він говорив тихо, але в його голосі був клинок.
Готовий різати.

Фігури наблизились на відстань кидка коп’я.

Середній скинув капюшон.

Його волосся було сивим, але очі — темними, як провалля.
Він посміхнувся так, ніби давно цього чекав.

— Отже… це правда.
— Бог упав.
— А ви повернулися.

Каел не зрушив з місця.

— Назви своє ім’я.

— Я не раб Першотворця, щоб відповідати на накази.
Чоловік посміхнувся ширше, і посмішка ця була холодною.
— Я той, хто вижив.

Арія відчула, як у грудях холоне.
Не від страху.
Від передчуття.

— Ви знали його? — спитала вона.

— Ми служили йому, — виправив той. — А коли він упав… хтось мав узяти його місце.

Каел посміхнувся.
Це була найнебезпечніша з його усмішок.

— То ти хочеш стати богом?

— Хочу те, що ти забрав, тіньовий принце, — прошипів чоловік.
— Ти та твоя…
Він глянув на Арію.
На Ліру.
— …родина.

Тіні за спиною Каела різко підскочили вгору.

Арія притиснула Ліру сильніше.
Дитина прокинулась — не повністю, але достатньо, щоб її очі мимоволі блиснули двома різними кольорами.

І це стало помилкою.

Усі троє чоловіків відступили…
а потім…
завмерли.

— Ось вона… — прохрипів один. — Рівновага.

— Дитя світу, що впав, — додав другий. — Дитя світла й тіні.

Їхній лідер ступив уперед.

— Її потрібно забрати.

Каел підняв руку.

— Спробуйте.

Чоловік змахнув рукою, і з-під його плаща вирвалась хвиля брудної магії.
Не світло.
І не тінь.
Щось, що нагадувало гнилий дим, що чорніє при дотику до повітря.

Каел кинув тінь вперед.

Вона різко зросла, перетворившись на стіну.
Сіра магія вдарилася в неї, загарчала…
і з’їла шмат тіні.

Арія скрикнула.

— Каеле!

Він стиснув зуби.

— Я в порядку.

Тінь знову наросла — сильніша, темніша.

Арія відчула, як Ліра в її руках заворушилась.

І вмить…
повітря навколо дитини засяяло.

Сяйво було тихим.
Але його побачили всі.

— Вона починає, — прошепотів один із нападників. — Вона вже…

— ЗАТКНИСЬ! — рикнув лідер.

Він кинув ще одну хвилю магії — цього разу сильнішу, спрямовану прямо на Арію.

Каел встиг тільки підняти руку.

Тінь ударилася об хвилю.
Світло від Ліри зустріло їх.

І світ на мить зупинився.

Каел відчув, як два потоки — світла і тіні — розходяться по його руці.

А потім він почув…
голос.

…тату…
я можу…

— НЕ МОЖЕШ, — прошипів він. — Ти занадто маленька.

…я не маленька…

Чоловік атакував знову.

Каел підкинув тінь угору — і випустив її вперед, як спис.

Тіні, які завжди були холодними, тепер палали темною силою.

Вони врізалися в брудну магію, перемішуючись із нею, розриваючи її.

Але чоловік був сильніший, ніж здавався.

— Ти не зрозумів, тіньовий принце, — зареготав він. — Ми служили Першотворцю не тому, що боялися його.
— Ми пили його силу.

— Ви пили отруту, — відрізав Каел.

— А тепер ми — те, що лишилося від нього.

Двоє з фігур раптом кинулися вперед — не на Каела.

На Арію.

Каел рикнув так, що земля під ним затремтіла.

Тіні рвонули за ним.

Але чоловіки діяли швидко — вони торкнулися землі, і з-під снігу вирвалися довгі корені, обвиваючи ноги Арії.

Вона втратила рівновагу.

Ліра різко заплакала — і світ навколо спалахнув.

Каел обернувся — і побачив:

двоє вже були впритул до Арії.

Їхні руки тягнулися до Ліри.

Світло дитини потемнішало — вперше.

І саме тоді сталося те, чого Каел боявся найбільше.

Не тіні.
Не світло.

Реакція Ліри.

Маленька рука різко викинулась вперед.

І світло…
і тінь…
змішалися.

Переплелися.

І вибухнули.

Чоловіків кинуло назад так, ніби по них ударила блискавка.
Сніг навколо розлетівся.
Повітря нагрілося.

Але…

Арія впала на коліна, втиснувши Ліру в груди.

Каел кинувся до них.

— Аріє!

— Вона… — Арія здригнулась. — Вона налякалась.

Ліра плакала так, що світ навколо вібрував.
Кожна її сльоза світилася.

І магія не слухалась її — вона виривалась сама.

Каел підняв дитину на руки.

— Шшш, мала… все добре. Все добре, — він говорив, а тіні навколо танули, намагаючись створити кокон.

Ліра тремтіла, і з кожним риданням повітря блискало.

Арія піднялась.

— Каеле… вона може зруйнувати весь простір.

— Я тримаю, — прошипів він, і в його голосі не було страху.
Був гнів.
Був біль.
І було рішення.

Каел обернувся до чоловіка, який стояв ще на ногах.

Той дивився на дитину так, ніби бачив не немовля, а трон.

— Її потрібно забрати, — прохрипів він. — Вона не повинна бути з вами.

Каел поставив Ліру на плече — вона схлипувала, але вже тихіше — і ступив уперед.