Повернення у світ,що забув дихати

Світ, у якому вони прожили кілька днів, дихав за Лірою.

Але сьогодні — він видихав.
Глибоко.
Тихо.
Наче готувався відпустити.

Арія прокинулась від того, що світло над нею тремтіло — не тривожно, а ніби чекаючи, коли вона відкриє очі.

Ліра спала, поклавши маленьку долоньку їй на шию.
Тінь від цієї долоньки була м’якою, не глибокою — маленька тінь маленької дитини.

Каел сидів поруч.
Зі спини на його плечі спадала темрява, але сьогодні вона була спокійна — ніби теж розуміла: час.

— Вона не прокидалася? — прошепотіла Арія.

— Спала, як богиня, — усміхнувся Каел. — Жодних землетрусів, жодних блискавок.

Арія всміхнулась.

— То ти знову її носив?

Каел не відповів.
Тіні трохи ворухнулись — цього було достатньо.

Серце світу відгукнулося першою хвилею тепла.
Хранитель з’явився так тихо, що Арія помітила його лише тоді, коли світло поруч стало трохи густішим.

— Час, — сказав він.

Каел встав із місця.

— Сьогодні?

— Світ більше не витримає вашої присутності, — пояснив Хранитель. — Він уже надто прив’язався до неї.

Ліра ворухнулася, почувши знайомий голос.

Її очі розплющилися — світле і темне.
Світ навколо відразу відповів: тіні посунулись ближче, світло стало теплішим.

— Дивись, — шепнула Арія. — Вона реагує на нього.

— Вона реагує на все, — відказав Каел. — Це і страшно, і…

Він замовк.

І прекрасно.
Це слово він не сказав, але Арія почула його в тіні.

Портал між світами тримався відчиненим.
Він нагадував тріщину у склі, що світиться зсередини, але всередині цього сяйва виднівся їхній старий світ — холодні скелі, темне небо, дихання світу, який вони покинули.

На порозі Арія раптом зупинилася.

— Я…
Її голос здригнувся.
— Я не впевнена, що готова. Там… там усе буде знову боляче.

Каел торкнувся її плеча.

— Ми йдемо втрьох, Аріє.
— І світ цього навіть не уявляє.

Ліра тихо видала «м-м», ніби підтверджуючи.

Світ за їх спиною тремтів — не від страху, від смутку.

Хранитель підійшов ближче.

— Ти залишиш слід у цьому світі, Аріє.
— Навіть коли підеш.

Арія обернулась.

— Я теж… залишу? — сором’язливо спитав Каел.

Хранитель довго на нього дивився.

— Ти залишив тут більше, ніж думаєш.

Тіні за спиною Каела ворухнулися, ніби намагаючись зрозуміти, чи це похвала, чи попередження.

— Ви можете повернутися, коли вона виросте, — додав Хранитель. — Якщо захоче.
— Але поки що… ваш світ чекає.

Арія зробила крок уперед.

Каел притис Ліру до грудей.

Портал засвітився тепліше — світ прощався.

Крок крізь портал був не болючим.

Не темним.

Він був… знайомим.

Як коли повертаєшся у власну кімнату після довгої дороги — все чуже, але кожен подих говорить: «ти була тут раніше».

Перше, що вони відчули — холод.

Різкий, гіркий присмак вітру.
Небо затягнуте чорними хмарами.
Сніг, який ще не випав, але висить у повітрі.

— Ми вдома? — прошепотіла Арія.

— Якщо це дім, то… — Каел поглянув угору. — Він не радий.

Ліра тихо видихнула.

Повітря перед ними здригнулося — і в небі зʼявився тонкий промінь світла, мимоволі створений дитиною.

Каел швидко прикрив її ковдрою.

— Тихо-тихо, мала…
— Тут не можна так сяяти.

Арія озирнулась на темний горизонт.

— Він змінений.

— Він зруйнований, — поправив Каел. — Першотворець забрав із нього частину сили, перш ніж ми пішли.

— Ти відчуваєш це теж? — Арія нахилилась до нього ближче.

— Світ тріщить. Магія нестабільна.
— І дехто вже знає, що ми повернулися.

Арія різко обернулась.

— Хто?

Каел прислухався.

Тіні витягнулись, як списи.

— Ті, хто відчули падіння Першотворця.
— Ті, хто думали, що стануть новими богами.
— Ті, хто ненавиділи нас.

Арія притиснула Ліру до грудей.

— Вони прийдуть?

— Вони вже йдуть, — холодно відповів він.

Зі скель ліворуч піднявся дим.

Не від вогнища.

Від магії.

Смердючої, спотвореної, нестабільної.

Арія відчула, як її світло мимоволі розширюється — не як аура, а як захисний інстинкт.

— Каел… що це?

Він не відповів одразу.

Його тіні повільно піднялися, як крила, готові накрити сім’ю.

— Це ті, кого Першотворець тримав у покорі, — сказав він. — А тепер він впав.
— І хтось хоче зайняти його місце.

Арія здригнулася.

— Вони подумають, що ми забрали його силу.

— І будуть праві, — буркнув Каел. — Ми забрали його владу над світом — тим, що він більше не диктує всім свою волю.

— Каеле… — Арія торкнулася його руки. — Вони прийдуть по Ліру.

— Нехай спробують.

Його тіні різко впали вниз, б'ючи по землі чорним сяйвом.

І на мить вони побачили силуети вдалині:
три фігури, замотані в плащі, з магією, що тремтіла над їхніми пальцями.

Арія відчула, як Ліра прокинулась у неї на руках.

Очі дитини блиснули світлом і темрявою одночасно.

Каел прошепотів:

— Не бійся, мала.
— Тато тут.

І тіні за його спиною розгорнулись…
як крила.

Арія поклала руку на його плече.

— Ми не будемо тікати, правда?

Каел повернув голову, і його очі блиснули небезпечно.

— Ми ніколи більше нікому не будемо тікати.

Він подивився вперед, на тих, хто наближався.

І сказав тихим, рівним голосом:

— Нехай світ бачить:
ми повернулися не для війни.
Але якщо вони принесуть її нам —

тіні за його спиною піднялися над землею, величезні, темні, живі —

— я закінчу те, що почалося в Серці.

Ліра сіпнулася — і маленька зірочка світла спалахнула в її руці.