Дні,які світ запам'ятав

Світ після бурі став тихим.

Не мертвим і не порожнім — навпаки.
Цей світ був як новонароджене дитя:
з допитливими очима,
з нерівним, але сильним диханням,
з безмежною тишею, що шепоче:
«Я чую вас. Я вчуся вас.»

Арія лежала на м’якій постелі зі світла, яке сам світ створив під нею.
Воно було теплим — теплішим, ніж будь-який плед, яким її колись накривали вдома.
І водночас легким, майже невагомим.

Ліра спала на її грудях.
Крихітна, тепла, така справжня, що Арія боялася навіть поворухнутися — раптом зламає цей крихкий досконалий момент.

Каел сидів поруч, обперши руки на коліна.
Він досі не міг відірвати погляд від доньки.

І не тому, що боявся — хоча страх теж був.
А тому, що він не міг надивитися.

— Вона виглядає… мирною, — пробурмотів він, коли Арія поворухнулась.

— Діти зазвичай так і виглядають, коли сплять, — усміхнулась вона.

— Не такі діти, як вона, — знизав плечима Каел. — Вона…
Він замовк, бо не знайшов слова.

Арія закрила очі й ніжно провела пальцем по маленькій щічці Ліри.

— Вона — наша.
І це достатньо.

Каел на мить заплющив очі, поки тіні за його спиною затихли.
Тіні втомилися так само, як і він.
Вони, можливо, вперше в житті мали не тільки що захищати — але й кого любити.

Перші години пройшли тихо.
Дитина спала, їла, спала знову…
І світ повільно стабілізувався.

Перший день — тріщини затягнулися.
Другий — світло перестало мерехтіти випадково.
Третій — він уперше відтворив небо.

Коли Арія вийшла зі свого тимчасового укриття зі світла, над нею простягалося щось схоже на синяву.

Але не справжню.
Небо тут було прозоре, як тонке скло, і в ньому виднілися золотисті прожилки, що нагадували стародавні руни.

Каел вийшов слідом.

— Світ вчиться у тебе, — промовив він. — Він копіює твої спогади.

Арія підняла голову.

— Це схоже на наше небо… але інакше.

— Бо ти пам’ятаєш небо з надією і страхом водночас, — пояснив Хранитель, який підійшов ближче. — І світ повторює все, що в тобі змішане.

— А чому це схоже на руни? — здивувалася Арія.

Хранитель ледь усміхнувся.

— Бо він вчиться у Ліри також.

Арія здригнулася.

— У неї? Але вона така маленька…

Каел втрутився:

— Вона маленька тільки тілом.
— А світло й тінь усередині неї…
Він перевів дух.
— Вони древніші, ніж будь-які знаки, які колись писали смертні.

На четвертий день сталося щось несподіване.

Ліра, напівспляча, стискала кулачки й бурмотіла щось беззвучно, ворушачи губами.

Арія сиділа поруч, дивилася й посміхалася своїм м’яким, трохи растерянним материнським поглядом.

— Вона… сниться? — запитала вона тихо.

— Або створює, — припустив Каел.

— Створює?.. — Арія повернулась до нього.

Каел кивнув на повітря над Лірою.

Просто над дівчинкою почало утворюватись щось схоже на… туманне відлуння.
Форма, яка не була ні світлом, ні тінню.
Примарна цятка, що повільно розросталася.

Арія підвелася.

— Це що?

— Її сон, — сказав Каел.

Арія придивилася.

І застигла.

У повітрі над Лірою виникла мініатюрна копія світу.
Малесенький обрій.
Крихітні світні гори.
Маленька, пульсуюча пляма — Серце світу в мініатюрі.

— Вона… — Арія прикрила рот рукою. — Вона копіює те, що бачила…

Хранитель нахилив голову.

— Ні.
Він провів рукою поруч із мініатюрою.
Світло не розсіялося.

— Вона створює нову проекцію, — сказав він повільно. — Так робили лише першотворні духи, коли хотіли спочатку побачити світ, перед тим як створити його.

— Вона що… створює новий світ?! — Каел майже підскочив.

— Ні, — заспокоїв Хранитель. — Це лише відлуння.
Її уява.
Але…

— Але? — напружився Каел.

— Якщо вона мріятиме про щось достатньо яскраво…
— …світ може вирішити зробити це реальністю.

Арія відчула, як по спині пробіг холодок.

— Тобто якщо вона мріє про щось небезпечне?..

— Світ підбере це м’яко, — заспокоїв Хранитель. — Вона ще немовля. Її думки чисті.

Але Арія вперлася в Каела.

— А якщо ми візьмемо її у наш світ?
— Там усе складніше. Багато людей. Багато страху. Багато злоби.

Хранитель зітхнув.

— Саме тому вам і доведеться навчити її керувати думками.
— І собою.
— І світлом.
— І тінню.

Каел стискав кулаки.

— Вона буде дитиною. Я не хочу, щоб вона росла як зброя.

— Вона й не зброя, — відповів Хранитель. — Вона — вектор.
— Напрямок.
— Світ іде за її серцем.

КАЕЛ ПРИНИЗИВ ГОЛОС:

— А якщо серце колись буде зранене?..
— Якщо світ побачить її біль…

Світ навколо наче здригнувся.

Хранитель подивився на нього серйозно.

— Тому поруч є ви.
— Щоб її не ранили.

— Світ болю завжди знайде дорогу, — прошепотіла Арія. — Ми не зможемо захистити її від усього.

— Але зможете навчити її не тонути в ньому, — відповів Хранитель. — Це й є різниця між богами і батьками.

П’ятий день став іншим.

Ліра вперше засміялася.

Це був тихий, дзвінкий звук — немов крихітний дзвіночок, зроблений із світла.

І світ…
засяяв.

Дерева, які ще вчора лише формувалися, сьогодні раптом обросли зеленим листям.
Каміння, що лежало холодним, засвітилося теплим відтінком.
У повітрі залунали тихі переливи, як пісня води по камінню.

— Вона… — Арія не могла відірвати очей. — Вона сміється — і світ росте.

Каел підняв Ліру на руки.
Дитина бурмотіла щось своє, торкалася його пальців і кусала їх яснами.

— Так… — видихнув він. — Їй смішно — і світ стає теплішим.

— А якщо… — Арія підняла брову. — Якщо вона заплаче?

Як на зло — Ліра зморщила носик.
Скорчила губи.
І видала коротке «А-аа».