Коли нове життя змінює старий світ

Світ після падіння Першотворця дихав нерівно.

Не як живе створіння — як той, хто щойно пережив операцію без наркозу.
Усе довкола тремтіло, стискалося, ніби саме тіло реальності намагалося зрозуміти:
воно ще існує?
воно витримало те, що мало знищити його до основи?

Серце світу повільно затягувало свої тріщини.
Світло навколо них мерехтіло м’яким золотим сяйвом, наче зірки торкалися землі.
Повітря пахло гарячим каменем, дощем і чимось новим — запахом життя, яке щойно з’явилося.

Арія лежала на м’якому світлому покривалі, яке утворилося під ними — світ сам підстелив щось тепле і живе, коли помітив, що вона не може встати.

Донька лежала на її грудях — маленька, тепла, з двома різними очима, як два світи, що щойно зустрілись уперше.

Каел сидів поруч, схилившись над ними, так близько, що його тіні огортали трьох, утворюючи перший у світі дім для їхньої родини.

Він не міг відірвати погляду від дитини.
Навіть коли вона просто спала, кожен її подих здавався йому дивом.

Але світ не давав спокою.

Навколо ще чулися глухі гудіння, як віддалені удари молотів, якими ковалі латають небесну твердь.

Першотворець сидів у кількох кроках.
На колінах.
Опустивши голову.
Тінь затуляла йому обличчя так, що неможливо було зрозуміти — він плаче чи просто не дихає.

Його світло згасло.
Велич зникла.
Він був схожий на мандрівника, який заблукав між світами й забув, хто він.

Хранитель Першого Спогаду стояв осторонь — майже прозорий, віддалений, але відчутний.
Його силует пульсував м’яким світлом, як стародавня пам’ять, що прокинулася після тисячоліть сну.

Спалах нового

Донька поворушилася перша.

Маленькі пальчики стиснули повітря, ніби вона хотіла щось схопити — не матерію, а сам простір.

Арія підняла на Каела втомлений погляд.

— Вона… відчуває світ.

Каел повільно кивнув.

— Світ — відчуває її.
Його голос був низьким, хрипким — він досі не міг повірити, що це правда.
— Дивись.

Світло навколо немов би реагувало на кожен подих дитини.

Коли вона видихала — навколо Арії виникало м’яке сяйво, як колиска.
Коли вдихала — дрібні частинки світла підіймалися в повітря, немов тремтячі пилинки зоряного пилу.

— Вона не контролює це, — прошепотіла Арія. — Це… природно?

— Для неї — так, — відповів Каел і вперше торкнувся дитячої руки кінчиком пальця.

Його тіні заворушились.

Не загрозливо.
А ніби боязко.

Дитина повернула голову.
Одне її око — світле — спіймало рух тіней.
І тіні відразу…
втихомирились.

Неначе вона сказала їм:

Не треба боятися мене. Я — ваша так само, як і мамина світла частина.

Каел відчув різкий, гострий біль у грудях — такий, який він давно не відчував, ще до того, як світ зламав його.

Це був біль… щастя.

— Я не знав, — прошепотів він. — Що тіні можуть… любити.

Арія усміхнулася.

— Вони ніколи не мали для кого.

Голос того, хто впав

Першотворець повільно підняв голову.

На його щоках не було сліз.
Він не плакав.

Але його очі — позбавлені колишнього світла — дивилися прямо на дитину.

— Вона…
забрала в мене силу, — сказав він тоном людини, яка всерйоз не розуміє, хто вона тепер.

Хранитель підійшов до нього повільним, плавним рухом.

— Вона повернула світові те, що ти забрав собі.
— Ти не був богом. Ти був охоронцем, як і ми всі.

Першотворець подивився на свої руки.

Там, де колись текло золоте світло, тепер були просто руки.
Звичайні.
Людські.

— Я… не можу… відчути…
— Я нічого не відчуваю.

Він завмер, наче дитина, яка вперше в житті спіймала власну тінь і не розуміє, що з нею робити.

Каел заговорив тихо, але в кожному слові був метал.

— Відчуваєш. Просто не те, що хочеш.

— Я…
А що… я тепер?

Хранитель нахилився ближче, його голос лунав стародавньою втомою:

"Ти тепер — той, ким мав бути від початку.
Той, хто зберігає.
Той, хто пам’ятає.
Не бог.
Частина."

Першотворець опустив погляд додолу й прошепотів так тихо, що навіть світ його ледь почув:

— Я… не знаю, чи хочу бути частиною…

Арія сказала:

— Це не вибір. Так працює рівновага.

Він поглянув на неї.

Вперше — не з ненавистю.
І не зі страхом.

А з тим, що в нього ніколи не було:
розгубленістю.

— Чому ти не дозволила їй убити мене?
— Чому ти…
повернула силу світові, а не собі?

Арія провела пальцем по голівці дитини.

— Бо я мати.
— А не богиня.

І в її голосі була така проста правда, що навіть світ здригнувся.

Світу потрібен догляд, а не корона

— Хранителю, — заговорив Каел, — що з ним тепер буде?

Хранитель подивився на Першотворця — довго, уважно.

— Світ може забрати його.
— Або може залишити.
— Але він не буде тим, ким був.

Першотворець піднявся на ноги — похитнувшись, наче старий.

— Я… хочу… знати… що зі мною.

— Ти — живий, — сказав Хранитель. — І тобі доведеться навчитися цим бути.

Його слова впали важко, як камінь.

Першотворець повільно повернувся.
Зробив крок…
ще один…
і просто пішов.

Не втеча.
Не відступ.
Просто — шлях істоти, що втратила все й мусить знайти себе заново.

Світ після бурі

Коли його силует зник у туманному сяйві, Серце світу зробило глибокий вдих.

І видихнуло.

Все навколо стало іншою.

Кольори стабілізувалися.
Повітря стало теплим, м’яким.
Далекі блискавиці згасли, перетворившись на хмарки світла.