Коли тіні й світло стають судом

Серце світу світилося так яскраво, що здавалося — саме повітря розчиняється.
Світло било в груди, у голову, у кістки.
Арія лежала на колінах Каела, притискаючи руки до живота, і кожна схватка була мов удар блискавки, який проходив крізь усе тіло й глибше — в саму душу.

Каел тримав її голову на своїх колінах, підтримував спину, торкався її щоки, стискав пальці — ніби боявся, що може втратити її в одному-єдиному миготінні цього нестабільного світу.

— Я тут, — шепотів він. — Я з тобою, моя світла. Я не дам тобі зникнути.

Його голос тремтів, хоч він намагався бути каменем.
Він бачив, що Арії боляче.
Він бачив, що дитина йде — не тому, що настав час, а тому, що сама реальність тисне на неї.

Світ стягувався навколо.

Серце світу билося все гучніше.
Воно ніби закликало щось.
Або когось.

Першотворець був уже не богом.
Тріщина на його грудях розросталася, як чорна ріка, що зсередини вивертає світло.

Він стояв навпроти них, тримаючись за груди, дихаючи важко, рвано.

— Ні…
ні-ні-ні…
Його голос зривався.
Він уперше говорив не владою, а відчаєм.
— Це не повинно бути так…
Це не повинно…

Каел насмілився посміхнутися, хоч і крізь кров на губах.

— Ти думав, що вічний?
— Але твоя вічність була вкрадена, Першотворцю.

Світ під ногами Арії розкрився — не вниз, а вбік, наче хтось різав тканину простору невидимими ножами.

Блискавиці йшли з центру Серця світу — крутилися довкола них, обвивали, ніби готувалися прийняти когось… або щось.

Дитина всередині Арії засвітилася зсередини білим-срібним полум’ям.

…я… приходжу…
…я вже тут…

Арія вигнулася від болю.
Тіло металося між двома силами:
— її власною природою людського тіла,
— та космічною силою світу, що вимагав появи нової рівноваги.

— Ка-е-ле… — прошепотіла вона, задихаючись.

Каел схопив її щільніше, пригорнувши до себе.

— Дихай разом зі мною. Раз… два… тримайся!

Вона стискала його руки так сильно, що нігті пробивали шкіру.

Її волосся липло до чола.
Очі тремтіли.

Але вона жила.
Боролася.
Йшла вперед разом із дитиною.

Першотворець кинувся вперед.

Не як бог.
Не як правитель.

А як істота, яка вперше відчуває, що смерть —
можлива.

Що кінець —
реальний.

Що помилка —
непереписана.

— СТІЙ!!! — ревнув він.

Каел поставився перед Арією, розкинувши тіні на всю ширину.

Він був виснажений.

Він ледве дихав.

Та він стояв.

— Ти не торкнешся її, — сказав він хрипко. — Навіть якщо це останнє, що я зроблю в житті.

— ТИ — НІХТО! — Першотворець знову рвонувся вперед, та його тіло знову стиснулося судомою. Тріщина в грудях звивалася, як жива.

Каел нахилив голову набік.

— Ти помилився.
— Уперше в житті ти не бачиш правди.
— Я — той, хто став між тобою і твоєю ж власною поразкою.

Його тіні спалахнули чорно-срібним, утворюючи бар’єр.

Першотворець ударив.

БАР’ЄР ВИМОГУВ.

Але не впав.

Він пробився крізь нього, але уповільнено — неначе хтось тягнув його назад невидимими руками.

Це була не магія.

Це був світ, який не хотів його тут.

— Ви всі…
ви всі проти мене… — Першотворець захлинувся. — Навіть світ… який я…

Він не зміг договорити.

Каел сказав за нього:

— Не ти створив світ.
— Ти його зламав.

Арія закричала — коротко, але так, що весь простір навколо здригнувся.

Схватка пройшла хвилею крізь усе тіло.
Вона впала на руки, обхопивши живіт.

Каел миттєво опинився поруч, підхопивши її.

— Аріє! Дихай! Дивися на мене! Дивися!

Вона підняла на нього очі, повні сліз і світла.

— Я боюся…

— Я теж. — Він поцілував її лоба. — Але ми разом. Ти не одна.

Дитина шепотіла:

…не бійтеся…
…я з… вами…
…я… йду…

Першотворець чув це.

Його очі стали порожніми, мов безодні.

— Ти…
ти говориш…
Ти не можеш…
Ти НЕ МАЄШ ПРАВА думати!

Космічна іронія:
Бог, який вкрав розум у світу,
боявся розуму того, кого ще не існувало фізично.

Серце світу раптом видало звук — низький, гулкий, як удар гігантського гонга.

Світло зібралося в одній точці — прямо над Арією.

Блискавиця зійшла вниз, але не вдарила.
Вона зависла.

Срібно-золота.
Пульсуюча.
Жива.

Дитина відповіла їй.

І світло від неї вдарило в тріщину на грудях Першотворця.

Першотворець кричав.

Це не був бойовий крик.
Не гнів.
Не наказ.

Це був крик того, хто уперше відчув, що він…
смертний.

— НІ!!!
Я БОГ!!!
Я ВІЧНИЙ!!!
Я—

Світло дитини пробило тріщину.

Першотворець зігнувся навпіл.

Світ навколо затремтів.

Каел обійняв Арію, ховаючи її в своїх руках, в тінях, у всьому, що міг дати.

— Тримайся! — кричав він їй у волосся. — Тримайся за мене!

— Каеле… я… не… можу…

Він торкнувся її щоки.

— Можеш.
— Бо ти сильніша за всіх нас.
— І вона — твоя.

Дитина знову засвітилася — тепер так сильно, що живіт Арії майже сяяв.

Серце світу било в такт.

Бум.
Бум.
Бум-бум-бум.

Першотворець стояв навпроти них, намагаючись зібрати зламана силу.

— Не роби цього…
Його голос уперше був людським.
— Будь-ласка…
— Я…
не хочу…
зникнути…