Коли Бог ламає двері світу

Світ завив.

Не вітром.
Не землею.
Не магією.

А самим своїм тілом — новонародженим, нестабільним, ще не звиклим до болю.
Першотворець проривався крізь тканину світу, який не повинен був його впускати.

Арія бігла поруч із Каелом, тримаючись за його руку так, ніби це був їхній останній зв’язок із життям.

За спиною — рев, схожий на тисячі розбитих зірок.

— Він проходить! — крикнула вона.

Каел озирнувся — і його тіні відштовхнули хвилю світла, яка прокотилася по залу.

— Світ не витримає довго! — сказав він. — Нам потрібно дістатися Серця!

Хранитель кричав щось позаду, але їх уже затягувало в коридор.

Дитина шепотіла:

…не зупиняйтесь… він близько… дуже…

Каел вдихнув глибше, підхопив Арію на руки — і побіг швидше, ніж дозволяло його тіло.

Коридор почав згортатися позаду них, наче жива рана, що затягується.

Стіни світла закривалися, намагаючись зашити тріщину, через яку входила сила Першотворця.

Але було запізно.

Голос пролунав так близько, що Арія відчула, як шкіра на руках покривається мурашками.

— АРІЄ.

Вона обернулася — і ледь не закричала.

У тріщині зала знову виник силует.

Величезний.
Блискучий.
Незносний.

Першотворець.

Але тепер його обличчя не мало нічого від краси чи гармонії.

Це було обличчя того, хто пережив зраду — свою ж власну — і ніколи не пробачив собі цього.

Його рука простягнулася вперед.

Каел різко повернув Арію на руки, закриваючи собою.

— НЕ ДИВИСЬ! — заричав він.

Але Арія вже бачила:
як стіни світу плавляться від дотику Першотворця,
як нитки пам’яті рвуться,
як сам простір кричить.

— ВІДДАЙТЕ ЇЇ. — голос його був не просто гнівним.
Він був… приреченим.

Каел підняв тіні, створивши купол.

— Іди геть! — крикнув він. — Це не твій світ!

Першотворець посміхнувся.

— Я створив ПЕРШИЙ світ.
І я знищу цей.
Ви не втечете від того, чим я вас зробив.

І світло рвонуло вперед.

Удар накрив їх хвилею, і все змішалося:
срібні нитки пам’яті, тіні Каела, світло Першотворця, захисні шари світу, що замикався.

Арія відчула, як її тіло вириває вбік.

Каел тримав її, але світ їх розкидав.

— Каеле! — крикнула вона, простягаючи руку.

Він схопив її пальці — але хвиля знову перекинула їх у різні боки.

Дитина кричала в її свідомості:

…мамо!.. тату!.. не відпускайте!..

Арія вчепилася за Каела обома руками.

— Тримайся! Тримайся, прошу!

Тіні Каела підскочили вгору, намагаючись з'єднати їх — чорні нитки зісковзнули, але знову хапали повітря, ніби жили.

Світла хвиля знову накрила.

Але тут світ відреагував.

Просто перед Першотворцем з’явилися стіни, створені самою дитиною — стіни з туманного срібла.

Першотворець спинився.
Його рука торкнулася срібної перешкоди — і вона почала плавитися.

— ДИТИНА…
Голос його надломився.
— ВОНА ТОЙ СВІТ НЕ ПОВИННА МАТИ СИЛУ МЕНЕ ЗУПИНИТИ!

Арія притиснула руку до живота.

— Вона зупиняє тебе кожен раз, коли ти намагаєшся нашкодити. Вона не твоя!

Полум’я в очах Першотворця згасло на секунду — але не від страху.

Від… розпачу.

— Вона МОЯ спадщина.
МОЄ викривлення.
МОЯ помилка.
І Я виправлю її.

Каел знову з’єднався з Арією — кинувся до неї, затиснув руку.

Тіні підняли їх над землею.

— Тримайся! — він кричав так, ніби рвав горло.

Світ під їх ногами розкрився, мов паща.

— Він руйнує! — Арія злякано оглянулася. — Світ не витримає!

Каел подивився вперед.

Перед ними відкрився новий простір — плато зі світла, що зводилося високо вгору.

— Це Серце! — крикнув він. — Аріє — туди!

Вони вискочили на блискуче полотно, яке вело вгору, до центру світу, що пульсував, як жива зоря.

Першотворець проривався вслід, руйнуючи все, що торкався.

— ВИ ВСЕ ЩЕ МОЖЕТЕ ВИЖИТИ.
Я ДАМ ВАМ ІНШЕ ДИТЯ.
БЕЗ СИЛИ.
БЕЗ ЗАГРОЗИ.

Арія обернулася — і її голос став тим, чим він ще ніколи не був:

— Ми не дамо тобі торкнутися НАШОЇ дитини.

Каел підняв тіні, і вони злилися зі світлом дитини.

Грім пролунав.

Першотворець на мить відступив.

Серце світу сяяло попереду, величезне, як друге сонце.

Арія відчувала:
воно чекає.
воно знає.
воно готове.

Дитина сказала:

…ще трохи…
…ведіть мене всередину…
…і він… втратить владу…

Каел підняв Арію на руки.

— До кінця.
— Разом.

Першотворець ревнув так, що гори розкололися:

— НЕ СМІЙТЕ!

І останній відрізок дороги почав збігати їм назустріч.

Світ був готовий зробити свій вибір.