Серце,що пам'ятає перше світло

Стежка вела їх усе глибше у світ, який дихав разом із ними.
Ліс із прозорими деревами закінчився так само несподівано, як і почався.
Перед ними простягнулося величезне плато, вкрите м’яким світлом світанку.

І прямо в центрі цього плато…
пульсувало Серце світу.

Арія завмерла.

Це не була будівля.
Не вівтар.
Не камінь.

Це була жива куля світла, що здіймалася в повітрі, обертаючись повільно й рівно, ніби серце, яке билося без крові — лише енергією.

Навколо неї земля була гладкою, чистою, немов новонародженою.

Каел зробив крок уперед — і тіні під ним затремтіли.

— Це… — він видихнув, — це сила, яку навіть Першотворець не може контролювати.

Арія відчула, як дитина в ній заворушилася так, що вона ледь не опустилася на коліна.

…моє…
…це моє місце…
…моє ядро…

Арія стиснула живіт.

— Маленька… тобі боляче?

…ні…
…але він… бачить світло…
…він знайде нас…

Каел стиснув кулаки.

— Тоді ми повинні бути швидкими.

Вони підійшли ближче.

Серце світу пульсувало частіше, реагуючи на їхню присутність, на їхні думки, на дитину всередині Арії.

Арія торкнулася повітря біля поверхні світлової кулі — і її пальці зустріли теплу м’якість.

Світло вібрувало.

— Воно… живе, — прошепотіла вона.

Каел кивнув.

— І воно тебе впізнає.

Дитина заговорила м’яким, але владним голосом:

…доторкнись… мамо…
…тату теж… разом…

Арія простягнула руку.
Каел накрив її долонею, інша рука торкнулася світла.

Серце світу спалахнуло.

І простір перед ними… підтріскав, ніби розкривали завісу.

З туману вийшла фігура.

Арія відступила.

Каел став перед нею.

Фігура була людською лише на перший погляд.
Висока.
Напівпрозора.
Тіло ніби складене зі світла і тіні, перемішаних у рівних частках.

Очі — не білі, не чорні, а такі… порожні, що аж заповнені.

Сутність заговорила.

— Ви дісталися.

Голос лунав так, ніби говорили тисяча голосів в один момент.

— Хто ти? — запитав Каел, не опускаючи руку.

Сутність нахилила голову.

— Я — Те, що було до нього. До Першотворця.
До світла.
До тіні.
До вас.

Арія вдихнула.

— Ти… першосутність?

Фігура посміхнулася без рота.

— Я — рівновага, що існувала до понять. І я чекала на вашу дитину.

Каел стиснув руку Арії ще міцніше.

— Чекала? Чому?

Очі Сутності спалахнули.

— Бо Першотворець зрадив першосвіт.
Бо він вирвав у мене мої частини.
Бо він створив себе богом.
Бо він відібрав силу рівноваги — і сховав її в тінях і вогні.
Бо ваша дитина — перша, хто зможе повернути мені те, що він вкрав.

Арія побіліла.

— Вона… не зброя.

— Вона — корекція.
Відновлення.
Рівновага, утілена в плоті.
Вона не має обов’язку воювати.
Вона має обов’язок — бути.

Серце світу знову спалахнуло.

— Ти кажеш, що він забрав силу рівноваги… — почала Арія.

— І перетворив її на себе.

— Але чому він хоче знищити її?

Фігура зітхнула — звук нагадував подув вітру крізь порожній храм.

— Бо вона — те, що зробить його смертним.
Бо вона — те, що змусить його підкоритися закону, який він порушив.
Бо вона — початок кінця його всевладдя.

Каел напружився.

— Він іде сюди, — сказав він. — Ми це знаємо.

Сутність обернулася до горизонту.

— Так. Він уже знайшов тріщину.
Він не може увійти повністю, але його тінь уже торкається цього світу.
І він робить це, бо боїться.

Арія стиснула живіт.

— Ми хочемо захистити нашу дитину.

— Я теж.

Сутність підняла руку.

І світ навколо змінився — не небо, не трава, не дерева.

Змінилася реальність.

Стежка попереду розділилася на три.

— Один шлях веде до укриття.
Один — до сили.
Один — до битви.

Арія втягнула повітря крізь зуби.

Каел спитав:

— Який нам потрібен?

Сутність подивилася на Арію… і на її живіт.

— Потрібний той, який обере вона.

Дитина ворухнулася.

Арія відчула, як її живіт наповнився теплом.

…я знаю…
…куди йти…

Каел нахилився до Арії.

— Послухаємо її?

Арія кивнула.

— Завжди.

Погляд її впав на три шляхи.

Один палахкотів золотим сяйвом.
Другий був темним і холодним.
Третій — туманним, непередбачуваним, схожим на бурю зсередини.

Дитина промовила:

…туди…
…де все вирішиться…

Арія підняла очі.

І обрала шлях бурі.