Улімок,що пам'ятає початок

Темрява тікала від них не тому, що боялася — а тому, що реагувала.
Наче сам світ відступав перед тими, хто не повинен був тут бути.

Арія бігла поруч із Каелом, важко вдихаючи розріджене повітря.
Дитина в її животі не мовчала:

…ще трохи…
…лівіше…
…там… світло…

Світло?
У цьому світі, де навіть тіні не сміли існувати?

Арія міцніше стиснула руку Каела.

— Ти чув?

— Чую кожне її слово, — хрипнув він. — І жодне — не дає мені спокою.

Він поглянув уперед.

— Якщо вона каже “світло”… це може бути лише одне.

Арія кивнула.

— Вихід.

Темрява перед ними розходилася, немов вони рухаються крізь воду.
КАел ішов швидко, але кожен його крок давався важко.
Світ між світами забрав у нього більше сили, ніж Арія думала.

Вона торкнулася його спини.

— Не зупиняйся, — прошепотіла вона.

— Я не можу дозволити собі зупинитись, — відповів він. — Якщо я впаду…

Йому не довелося закінчувати.

Арія знала.

Тут він не підніметься.

Раптом простір попереду спалахнув.
Не золотом.
Не вогнем.
Не тінню.

А білим.

Абсолютно білим світлом, яке рідко бачили навіть боги.

Арія прикрила очі, але дитина всередині не злякалася.

…ось…
…мій шлях…
…мій дім…
…моя суть…

Каел зупинився, важко дихаючи.

— Це… не портал, — видихнув він.

Арія вдивилася в бліде сяйво.

В центрі світла був… предмет.

Камінь.
Але не звичайний.

Він виглядав як уламок величезної круглої плити — гладкої, рівної, покритої ледь помітними лініями, схожими на руни, але старшими за мову, яку знав світ.

Каел нахилився.

— Це… древніший за Першотворця.

Арія затремтіла.

— Таке існує?

— Існувало. Це… перелом між світами. Фрагмент Першокола.

Він торкнувся поверхні — і тіні на його руках здригнулися, мов від холоду.

— Його заборонено було створювати. Це не магія. Не божественність. Це… основа.

Арія ступила ближче.

Плита світилася білим світлом.
Але не теплим.

Це було народження світла, яке ще не вирішило, ким буде — рятівником чи руйнівником.

Дитина ворухнулася.

Сильно.
Рішуче.

…татусю…
…мамо…
…це… моє…

Арія затулила рот руками.

Каел підхопив її за плечі.

— Що вона має на увазі?

Дитина мовила знову:

…моє… як і я… його…
…це від нього…
…але не Першотворця…
…старше…
…темніше…
…чистіше…

Каел застиг.

— Вона… говорить про походження сили.

Арія ковтнула.

— Ти хочеш сказати…

Він зіщулив очі.

— Що наша дитина не просто поєднання тіні та вогню.
Вона — продовження того, що було до всіх стихій.

Плита раптом здригнулася.

Біле світло зросло в рази, заповнюючи простір навколо.
Камінь почав підніматися над землею.

Каел притягнув Арію до себе.

— Відійди!

Але дитина не дозволила.

…не бійтеся…
…я знаю… як відкрити…
…дорогу…

— Яку дорогу? — Арія задихнулася. — Ти ще не народилася!

…але я вже існую…

Світло хлинуло на них.

Каел загорнув Арію руками, тіні витягнулися, намагаючись захистити.

Але світло не нападало.
Воно… зчитувало.

Ніби впізнавало.

Плита розкололася навпіл — без звуку, без магії.
Лише чисте рішення.

Усередині відкрився вихор.

Не чорний.
Не золотий.
Не срібний.

Він був… кольору світанку.
Того першого світанку, що побачив світ до появи богів.

Каел прошепотів:

— Це… новий світ…

Дитина промовила:

…наш…

Арія стиснула його руку.

— Ми підемо?

Каел глянув у прірву світла.

— У нас немає іншого вибору.

Арія вдихнула.

— Разом.

— Завжди, — відповів він.

Вони ступили вперед.

Світло проковтнуло їх.

І світ між світами зник за їхніми спинами назавжди.