Вогонь, якого не існувало

Першотворець підніс руки до неба.
Темрява згущувалася над ним, утворюючи вихор, що закручувався над святилищем. Камені розколювалися, тіні кричали, земля просідала, немов хтось висмоктував із неї життя.

Каел боровся з силуетами тіней, але вони були сильніші.
Його тримали на колінах, придавлювали до моху, не даючи зрушити.

— АРІЄ!!! — він кричав, хрипів, ковтав темряву.
— БІЖИ!!! Я ПРОШУ!!!

Він не молив ніколи.
Не благав ніколи.

Але зараз — благав.

Першотворець наближався до Арії плавними, нечутними кроками.
Очі його не світилися, але темрява навколо них поглинала світло.

— Дитя, яке не повинно бути, — прошепотів він.
— Дар, який порушує порядок.
— Полум’я, що зламає тіні.

Він підняв руку.

Темрява зібралася в нього на долоні у вигляді чорної кулі — важкої, густої, смертельної.

Арія стояла нерухомо.
Тремтіла.
Захищала живіт.

Її голос став криком:

— Не смій!!!
— Вона ніколи не буде твоєю!!!

Першотворець нахилив голову.

— Вона не народиться.
— Я поверну рівновагу.

Його рука різко опустилася.

Темрява рвонула вперед —
прямо до Арії.

Каел закричав так, що його голос зірвався:
— НІІІ!!!

І в ту мить Арія заплющила очі.

І почула голос.

Не свій.

…мама… не бійся… я тут…

Тепло в животі гримнуло хвилею.
Сильніше, ніж будь-коли.
Сильніше за дихання світу.

Арія інстинктивно стиснула руки в кулаки.
Підняла їх.
І вигукнула:

— НІ!!!

Світ навколо неї спалахнув.

Не просто вогнем.

БІЛИМ ВОГНЕМ.

Вогнем, якого не існувало в жодному світі.

Вогнем, що не обпікав —
а ОЧИЩАВ.

Вогнем, що був світлом…
і тінню одночасно.

Першотворець різко відскочив назад.
Його очі вперше за весь час…
розширилися.

— Це… — він прошепотів. — Це неможливо…

Полум’я вирвалося з Арії, але не спалювало її.
Воно оберталося навколо неї, як жива істота.
Каскади білого світла з золотими та чорними нитками.
Сплетення магії, якої ніколи не було.

Каел, втиснутий у землю, бачив її силует у центрі полум’я —
і не міг дихати.

— Аріє…
Його голос був зламаним.
— Це… сила дитини…

Першотворець подався назад.
Його тінь билася, ніби намагалася вирватися з власного тіла.

— НІ!
Його голос став різким.
— Це не сила дитини! Це…
Його пальці здригнулися.
— Це сила, яку неможливо зупинити.

Білий вогонь вийшов за межі святилища.
Доторкнувся до тіней Першоджерела.

І вони…
загорілися.

Не чорним.
Не фіолетовим.

А золотим.

І розсипалися пилом.

Камені затріщали дужче.
Першотворець закричав перший раз:

— НІ! НЕ СМІЙ!!!
— ЗУПИНИСЬ!!!

Але Арія не чула.

Її очі світилися золотом.
Сльози котилися по щоках.
Її руки тремтіли.

І дитина всередині прошепотіла:

…мама… тримайся… це — наша сила… не одна… не тінь… не вогонь… ми — між…

Першотворець кинувся вперед, намагаючись зупинити вогонь.
Його тінь створила щит.
Вогонь торкнувся щита —
і той згорів у секунду.

Його чорна магія тріснула.
Його руки задимилися.
Він закричав.

— ПРИПИНИ!!!
— ТИ ВБ’ЄШ СЕБЕ!!!
— ТИ ВБ’ЄШ ДИТИНУ!!!

Арія відкрила очі.

— Ти не даси мені вибору.

Першотворець, охоплений золотим полум’ям, впав на коліна.
Тіні розбіглися.
Камені потріскалися, втратили сяйво.

Але Арія вже не бачила його.

Вона падала.

Її ноги підкосилися.
Світ хитнувся.
Білий вогонь flickered.
Очі погасли.

Каел кинувся до неї, вирвавшись із тіней, які його тримали.
Тіні Першоджерела розсипалися, не витримуючи світла.

Він підхопив її на руки, кричачи:

— АРІЄ!!!
— Подивись на мене!
— ВІДПОВІДЬ!!!

Вона повільно відкрила очі.
Бліді.
Виснажені.

— Каеле… — ледве чутно.
— Я… я хотіла захистити… нас…

Каел притиснув її до грудей, схлипуючи, хоч ніколи не плакав.

— Ти мало не загинула…
— Ніколи більше так не роби…

Він торкнувся її живота тремтячими пальцями.

— Маленький, ти… ти живий?

Дитина відповіла слабким теплом.
Дуже слабким.

А потім…

…тато… мама… ми в безпеці… але…

Каел затамував подих.

Арія теж.

…він не мертвий…
він повернеться…
і хоче нас… сильніше… ніж раніше…

У святилищі запанувала тиша.

Першотворець лежав на землі — згорілий, але не знищений.
Його очі були відкриті.
І в них палав…
страх.

— Ваше дитя… — прохрипів він слабко.
— Вона…
— …створена не світом.
— …і не мною.
— …вона — порушення.

Його голос зірвався на хрип:

— І вона зломить усе…

Каел піднявся, тримаючи Арію на руках.

Його очі стали темнішими за ніч.

— Наступного разу, коли ти простягнеш руку до моєї родини…
Його голос був тихим, як смерть.
— Я знищу тебе.

Першотворець посміхнувся крізь кров.

— Спробуй.

І зник у тіні.

Зник так, ніби його ніколи не було.

Каел підняв голову на небо.

— Я відведу вас звідси, Аріє.
— Я захищу вас.
— Навіть якщо світ буде проти.

Він притиснув її до себе, і його тіні знову підкорилися йому.
Вперше — не від страху.
А від любові.

— Ми вирушаємо.
— Тепер починається боротьба за наше життя.

І вони залишили святилище, яке почало валитися.