Розділ 20 До світла.

Розділ 20 До світла.

- Стріляти по команді.

 Чуйний слух молодого перевертня, вловив віддану тихим пошепком команду. Аресу одразу стало ясно, у кого збиралися стріляти ці невидимі стрільці. Ситуація була, звичайно, ще та. Треба було терміново щось робити.

- Це що… дитинча горгів? Бо якийсь він дрібний для дорослого горга.

 До Ареса долинув тихий, явно дівочий голос. Голос, який він одразу впізнав, хоч і чув його лише кілька разів у своєму житті.

- Сама ти дитинча горгів, Гармена! - Не витримавши, обурився син короля-перевертня. Чого-чого, а терпіти того, що його назвали горгом, він не збирався.

- Арес?! – Пролунав з корабля здивований зойк юної учениці Гаю Дусгаток. Хлопчикові навіть здалося, що вона зраділа його появі.

- Ти його знаєш? – Поцікавився пошепки голос, що віддавав наказ про готовність до стрілянини.

 Хоч хмара пилу і починала потроху осідати, через напівтемряву, що панувала в цій печері, видимість булла погана. І очам Ареса потрібен був якийсь час, щоб звикнути до такого освітлення.

- Це Арес, учень монастиря Стихій.

 З урахуванням того, що незабаром тут мав з'явитися переслідувавший його Фарог, Аресу не сподобалися ці довгі переговори. І він вирішив, втрутитися та прискорити процес.

- Той самий учень, якого ви скинули зі свого корабля разом із перерубаним канатом! Сподіваюся, тепер ви мене згадали.

 Почувши полегшені видихи команди корабля, Аресу стало незручно, що доля лиходійки привела його до цих людей. Верніше - привела не його, а того, хто гнався за ним.

Фарога!

- Перестати цілитися у пролом. – Припинивши шепотітись, наказав своїм стрільцям капітан Ясін. Однак, незважаючи на те, що більше в шепоті не було потреби, сильно підвищувати, до звичайного командирського тону голос, він не став.

 Почувши віддану команду, син короля-перевертня не втримався від обуреного крику.

- Не припиняйте цілитися в пролом! Зараз тут будуть вороги!

 Будучи вже як десять років капітаном «Грифона», флагманського бойового корабля, військового флоту об'єднаних королівств, капітан Ясін умів приймати швидкі та правильні рішення, не витрачаючи дорогоцінного часу на роздуми та зважування всіх за та проти.

 Довго корпіти над розробкою стратегій та планів можна було, коли дозволяв час. Але, як правило, в більшості випадків, завжди доводилося приймати швидкі рішення, в залежності від ситуації, що склалася.

 Ось і зараз, капітан Ясін не витрачав час на з'ясування того, що за нові вороги мали з'явитися в печері. З головою вистачало й тих ворогів, які вже тут були. Через якіх вже загинуло троє членів його команди. І через якіх, вже протягом кількох годин їм доводилося перебувати у постійній бойовій готовності. Для нього і так було ясно, що цей новий ворог, про появуя кого їх попереджав юний учень, був неймовірно сильним і небезпечним. Адже зміг він закинути сюди з неймовірною силою цього хлопчика. Проломивши їм кам'яну стіну, наче випущеним із катапульти снарядом.

 Звичайно, виникало питання, як зміг при цьому вціліти хлопчик, який розвалив стіну? Але розбиратися в цьому, не було часу. Мало чому юних учнів зараз навчали у школах Бойової Досконалості…

 Свого часу, коли Ясін, понад тридцять років тому, закінчив своє навчання в Храмі Сили, серед його одногрупників було кілька людей, здатних ударами своїх кулаків і ніг розбивати каміння і навіть невеликі валуни.

 Але то були вже випускники. А цей хлопчик, був лише учнем першого ступеня навчання.

 Буквально за кілька секунд, прокрутивши в голові всі ці думки, капітан Ясін, наказав:

 - Приготуватися до бою! Баліста по лівому борту та п'ять лучників, взяти на приціл пролом.

 П'ятеро лучників відразу, знову натягнувши тятиви своїх луків, направили наконечники стріл на величезний пролом. Разом з ними пролом був узятий на приціл і болістою, встановленою біля лівого борту корабля. Саме цим бортом до пролому лежав корабель на дні печери.

 Якби була воля Ареса, то він би спрямував на пролом також і інші, встановлені на палубі корабля балісти. Але чомусь, ті були спрямовані зовсім у інші сторони. Обслуга цих баліст, явно вишукувала когось у печері… Тільки ось, кого?

 Та й чому взагалі, тільки п'ятьом лучникам було наказано цілитися в пролом? Адже за прикидкою Ареса, на палубі було близько трьох десятків лучників. Причому, кожен з них тримав лук із покладеною на тятиву стрілою, готовий будь-якої секунди до пострілу. Але, як і обслуга решти баліст, ці лучники, когось намагалися виявити в печері…

  Промінь західного сонця, який вже практично не дає світла, падав через величезну дірку в стелі печери прямо на величезний корабель. Схоже, саме «Грифон» проломив цю дірку в стелі під час свого падіння з неба.

 Тепер було зрозуміло, куди подівся корабель Краніоса, і чому його не вдалося знайти. Він провалився до цієї печери. Але Арес не розумів, чому команда досі сиділа на кораблі і не надіслала нікого за допомогою?

 Можливо, вони намагалися полагодити корабельні енергонакопичувачі, щоб знову підняти судно у повітря? Чи команду щось, а вірніше - хтось утримував на палубі? Адже не дарма ті перебували в повній бойовій готовності, і готові були в будь-яку секунду відкрити стрілянину з луків і баліст.

- Не йди зі світла! - Попереджувальний крик капітана Ясіна, змусив Ареса, який тільки рушив до корабля, швидко завмерти на місці.

- Арес, вони ховаються в темряві. - Спробувала пояснити все Гармена. - Тобі краще триматися у світлі.

 Незрозумілі попередження і ще більш незрозумілі пояснення, змусили сина короля-перевертня насторожитися.

 За метр від нього якраз починався кордон між світлом, що відкидається з гробниці Першого Білого Дракона, і темрявою цієї печери, яка все більше згущалася. Тільки тепер, прислухаючись, він уловив якісь тихо постукуючи, швидкі пересування по печері…

 Ставши вдивлятися в темряву, Арес вловив блимання якихось тіней.