Розділ 6 Турнір.

Розділ 6 Турнір.

 Гуркіт двадцяти величезних церемоніальних барабанів розносився далеко Тангійськими горами, сповіщаючи всіх навколо про початок щорічного турніру серед шкіл Бойової Досконалості. Найкращі учні повинні були захищати честь своєї школи на цьому турнірі, демонструючи та доводячи, що саме їхня школа є найкращою та найефективнішою серед інших шкіл, які займаються підготовкою та навчанням майбутніх воїнів, майстрів єдиноборств та стихій.

 За правилами, заведеними ще з першого турніру, проведеного понад тисячу років тому, кожна школа виставляла для участі в турнірі двадцять своїх найкращих учнів, по п'ять учнів від другого до п'ятого ступеня навчання. Але цього року було ухвалено рішення змінити правила, додавши до числа учасників турніру п'ять найкращих учнів від першого ступеня навчання. На такий крок організатори турніру були змушені піти по деяким причинам.

 По-перше: надто часто неможливо було визначити школу переможця через практично рівний рівень підготовки учнів, які брали участь у турнірі.

 По-друге: останніми роками почали багато говорити, що про ефективність підготовки учнів у школах, слід судити з першого року навчання та з останнього.

 І, по-третє: через вже згадану вище причину, що полягала в рівному рівні підготовки учнів, досить часто турніри закінчувалися серйозними каліцтвами, а іноді, навіть смертельними наслідками, адже ніхто з учнів не хотів поступатися і йшов до кінця, не зупиняючись ні перед чим.

 Жодної зі шкіл не було вигідно, щоб їхні учні, в яких вони вкладали стільки часу та сил, гинули на турнірах. Гинули, не приносячи своєї школи ні слави, ні багатства, ні потоку нових гідних учнів. Адже все було взаємопов'язане, і процвітання школи залежало від того, наскільки багато вона готуватиме сильних та досвідчених майстрів єдиноборств та стихій. Адже ніхто не захоче навчатися вшколі Бойової Досконалості, в якій часто на турнірах гинуть її учні. Усі уважно стежать за тим, якими героями стають випускники тієї чи іншої школи, яких вершин, слави та почестей вони домагаються.

 Минулої ночі внутрішній двір монастиря Стихій був підготовлений для проведення турніру. Молодші наставники та учні, які не брали участь у турнірі, постаралися на славу, повністю перетворивши все навколо до такої невпізнанності, що навіть учням п'ятого ступеня навчання, які займалися на цьому внутрішньому монастирському дворі дев'ять років, здавалося тепер, що вони потрапили у зовсім незнайоме місце.

 У всіх учасників турніру були тепер абсолютно рівні шанси на перемогу. Тепер ніхто не зміг би дорікнути у разі перемоги, школу Монастиря Стихій у тому, що ця перемога дісталася її учням частково завдяки тому, що їм чудово все навколо було знайоме. Ще кілька століть тому, такі прецеденти траплялися. Причому траплялися щоразу, коли переможцем турніру ставала школа, у стінах якої проходив турнір. Можливо, частково в цьому була якась частка правди. Адже добрий майстер чи учень, рік за роком, який тренується на одних і тих же тренувальних майданчиках, через якийсь час міг запросто проводити свої тренування навіть із зав'язаними очима, орієнтуючись тільки за рахунок м'язової пам'яті.

 Майстри-старійшини, крім того, що служили сполучною ланкою між школами Бойової Досконалості, виступали так само і в ролі неупереджених суддів на турнірах. Саме майстри-старійшини приймали рішення про те, які випробування проходитимуть учні на турнірах і якими мають бути майданчики, на яких ці турніри проводились. Причому, щоразу, випробування були різними, і про них повідомлялося лише в день самого турніру, а самі майданчики починали готувати та обставляти в ніч перед турніром. Отже, жодна зі шкіл не могла готувати своїх учнів до турніру, досконально відпрацьовуючи щось певне.

 Не знаючи, до чого готуватися, готувалися по можливості, до всього.

 Подивившись праворуч, Арес схвильовано проковтнув ком, що підкотився до горла. Дивлячись на учнів у чорному одязі, які стояли праворуч від нього в одну лінію,  йому чомусь подумалося, що саме від нього залежить, переможе Монастир Стихій у турнірі, що розпочинався, або програє… Була, звичайно, ймовірність, що так само подумав і кожен із учасників турніру, але по серйозних, зосереджених обличчях, цього неможливо було зрозуміти. Навіть Зевіус, який завжди нервував, і той стояв спокійно, зберігаючи кам'яний вираз обличчя.

 По двадцять п'ять учнів від кожної школи Бойової Досконалості стояли разом зі своїми наставниками, поруч із вкопаними біля них у землю високими флагштоками, на яких, тремтячи під теплим вітром, що дув зараз з півдня, розвивалися прапори кольору їхньої школи.

 За рішенням майстрів-старійшин, у цьогорічному турнірі для підтримки своїх учнів допускалися від кожної школи Бойової Досконалості – наставник Води, наставник Вітру, наставник Вогню та наставник Зброї. Лише за дві години до початку турніру, наставникам стало відомо, хто з них був удостоєний честі цього року надавати допомогу та підтримку учням, які брали участь у турнірі. З кожним новим турніром змінювалися не тільки завдання та майданчики для змагань, а й наставники, які допомагали учням.

 За відібраними для цього турніру наставниками, ставало зрозумілим, які змагання чекали учнів. Тільки для наставника Бою було незрозумілим, чому і його не включили до цих наставників? Адже в турнірі брала участь наймолодша, перша ступінь навчання, учні якої за рік свого навчання встигли тільки почати осягати основи володіння стихією Повітря, навичками бою без зброї і тільки починали робити перші кроки в освоєнні володіння зброєю. Тож, швидше за все, на турнірі вони мали продемонструвати саме ці свої вміння, а без сприяння наставника Бою, це набагато ускладнювало завдання. Але майстрам-старійшинам, схоже, було видніше, і Юперіус змирився з ухваленим ними рішенням. Тож на цьому турнірі йому випала роль звичайного спостерігача, і наставник Бою зручно влаштувався на глядацькому місці поряд зі своїми друзями – Гаперіаном та Краніосом.