Розділ 5 Учасники та гості.

Розділ 5. Учасники та гості.

 За день до початку турніру до монастиря Стихій стали прибувати кращі представники від кожної школи Бойової Досконалості, які збиралися взяти в ньому участь. Окрім учасників турніру, очікувався і приїзд почесних гостей: Гаперіана – легендарного воїна, майстра Повітряної та Вогняної стихії, командира корпусу «Дракон», а також легендарного Краніоса – командувача військ атлантів у далекому світі під назвою Земля, де було побудовано прекрасне місто-фортеця, названа на честь їх рідного світу, Атлантида.

 Всім було чудово відомо, що Гаперіан і Краніос відвідували турніри шкіл Бойової Досконалості не заради цікавості. Кожен із випускників мріяв потрапити служити до найкращих військ Атлантиди, і на турнірах відбувалися попередні оглядини майбутніх кандидатів в офіцери елітних військових підрозділів. Шана, повага, перспективне кар'єрне зростання, і найголовніше – слава, чекали на тих щасливців, кому пощастить опинитися в лавах кращих із кращих. Але всі ці нагороди та почесті потрібно було ще заслужити. Заслужити своєю відвагою та хоробрістю, розумом та бойовими заслугами, а також - потом і кров'ю.

Окрім двох уславлених воєначальників на турнір мали прибути ще троє почесних гостей: Мераній, Ютіас та Фебірен – члени містичної Ради Чарівників. Всього до Ради Чарівників входило семеро найбільших майстрів стихій, єдиних по всій Атлантиді, кому вдалося навчитися користуватися відразу сімома різними стихіями. Сила та могутність цих сімох майстрів були, здавалося безмежними та неймовірними, за це кожен із майстрів отримав найвище звання серед майстрів стихій – Чарівник! Коли всі Чарівники збиралися разом, у так звану Раду Чарівників, об'єднуючи свої сили, використовуючи енергію Часу та Простору, вони були здатні навіть відкривати проходи між світами. Завдяки цим проходам між світами, атланти тепер змогли переміщатися у світ під назвою Земля, де збудували місто-фортецю Атлантида.

 Учні шкіл Бойової Досконалості до завершення свого навчання, опановували вміння використовувати енергію однієї з загальнодоступних для масового навчання стихій. Комусь підкорялася енергія стихії Вогню, комусь Води чи Повітря. Дуже рідко, хтось був навіть здатний опанувати вміння користуватися стихією Землі. Але траплялися випадки, коли учень був здатний підкорити дві, а то й навіть три стихії. Таких обдарованих юних майстрів відразу ж намагалися взяти до себе на подальше навчання Чарівники. Але, погоджувалися на це не всі, адже навчання у Чарівників, означало - забути про подальший розвиток бойової майстерності, яка відходила на далекий задній план, оскільки всі фізичні та енергетичні сили тепер були спрямовані лише на одне – навчання управління енергією різних стихій.

 Раз у раз підлітали транспортні кораблі, на яких прибували на турнір представники різних шкіл Бойової Досконалості. На кожному з літальних кораблів серед членів екіпажу обов'язково перебував майстер стихії Вітру, в обов'язки якого входило стежити за наповненістю встановленого на кораблі енергетичного накопичувача. Саме завдяки енергії Повітря, що міститься в цих накопичувачах, кораблі могли відриватися від землі, підніматися в повітря і знаходитися там, поки, вистачало енергії в накопичувачах. Щоб збільшити швидкість просування кораблів, на них були встановлені щогли з вітрилами, як і на звичайних суднах, що плавають водою. Так що при попутному вітрі можна було використовувати енергію з накопичувача тільки для утримання судна в повітрі, що значно збільшувало час витрати накопиченої в накопичувачі енергії. За будь-якої можливості майстер стихії Вітру, який знаходився на судні, завжди поповнював запаси накопичувача. Адже уразі повного спустошення накопичувача, судно просто впаде вниз і розіб'ється. Такі трагедії мали місце, коли вперше з'явилися повітряні судна з встановлюваними на них накопичувачами енергії. У ті далекі часи ніхто не подумав про безпеку, а саме про те, що енергія в накопичувачах може закінчитись у той момент, коли судно перебуватиме високо в небі. Коли ж кілька повітряних кораблів розбилося і їхні екіпажі загинули, було прийнято рішення про включення до команди, в обов'язковому порядку, майстра стихії Вітру.

 За кольором вітрил Арес із друзями одразу розуміли, представники якої школи прилітали на якому кораблі. Колір вітрил був ідентичний кольору одягу, який носили у школі. Зелений колір був кольором школи Гай Дусгаток, червоний колір носили в Храмі Сили, білий одяг у Обителі Мудрості, а сині кольори були відмінною рисою учнів та наставників Башти Досконалості. У самому ж монастирі Стихій носили одяг чорного кольору.

Спочатку юним учасникам турніру з групи «Спадкоємець» був незрозумілий весь той ажіотаж, який влаштували учні старших ступенів навчання, коли у внутрішньому дворі монастиря приземлився корабель із зеленими вітрилами, які вказували на те, що прилетіли учні та наставники школи Гаю Дусгаток. Але, коли з корабля по трапу стали спускатися учні та наставники у зеленому одязі, все стало зрозуміло. У Гаї Дусгаток навчалися одні дівчатка.

- Ходімо ближче! - Піддався загальному ажіотажу Бівальф. - Хочу ближче розглянути цих дів.

- У тебе ще достатньо можливості зробити це на турнірі. – Запевнив його Арес, невдоволено примітивши при цьому, що й інші його друзі мало не слини вже пускали, палаючими очима спостерігаючи за новоприбулими. – Не забувайте, що вони наші противники, і можливо, нам доведеться з ними битися і боротися  у поєдинку. Отже, краще відкинути всі непотрібні думки і сприймати їх так само, як і решту учасників турніру з інших шкіл.

- Хіба вони можуть з нами зрівнятися, щоби бути для нас серйозними противниками! - Зневажливо, відмахнувся Зевіус. Але, навідміну від свого друга, Арес чудово пам'ятав уроки та настанови наставника Бою, про що й вирішив нагадати іншим.

- Не робіть таку ж помилку, що й учні другого ступеня навчання. Ви ж не забули, за що було покарано Геліуса наставником Бою, коли ми з ним провели тренувальний поєдинок? Адже він теж не сприймав нас серйозно, і не ставився до нас, як до рівного супротивника.