Розділ 14 Випробування.

Розділ 14 Випробування.

 Ще не встиг настати світанок, як Арес був збуджений наставником Бою. Треба віддати належне юному учневі, прокинувся він відразу, як крізь сон почув голос Юперіуса.

 Тихим, ледь помітним пошепки, було сказано лише одне слово.

- Прокидайся.

 Розплющивши ще сонні очі, Арес подивився на наставника, що стояв у передсвітанковій темряві над ним. Тієї ж миті в груди хлопчика був спрямований удар тупого кінця жердини, затисненого в руках Юперіуса.

 Юне, але вже досить добре натреноване тіло блискавично зреагувало на напад. Зреагувало суто на рефлексах. Зреагувало до того, як у мозок дійшла інформація про те, що відбувається. Інформація, яку, хоч і за якусь мізерну частку секунди, необхідно було осмислити і переварити.

 На жаль, але багато ще не надто досвідчені воїни та майстри бойових мистецтв, програвали, а то й гинули, саме через цей момент. Момент, коли їхній мозок намагався осмислити те, що відбувається, замість того, щоб тіло відразу ж, моментально на все зреагувало.

 Відкотившись убік, при цьому, мало не потрапивши в вугілля, що залишилося від нічного вогнища, Арес швидко схопився на ноги.

 Виходячи з того, що плащ, на якому він спав, був зараз вбитий, встромленим у нього жердиною в землю не менше ніж на сантиметр, наставник Бою атакував не заради жарту.

 Не встигни Арес відкотитись убік, то мало б йому не здалося. Вбити, звісно, ​​не вбило б. А ось кістки поламало, то це вже точно.

 Злякано і нічого не розуміючи, подивившись на наставника Бою, який схоже, встав, не стій ноги, хлопчисько скосив погляд на молодшого чарівника, що спокійно продовжував лежати на своєму місці.

 Той-таки ніяк не реагував на те, що відбувається. Та й чого йому було втручатися. Адже зараз, за ​​укладеним з Юперіусом договором, був того час для проведення тренування з Аресом.

 Єдине, чому все-таки здивувався Ютіас, то це тому, що його друг не почав ганяти хлопця відразу після опівночі. А дочекався цієї передсвітанкової години. Хоча…

 А Юперіус, виявляється, був дуже підступний і продуманий! До молодшого чарівника тільки зараз це дійшло. Дійшло, коли його очі самі собою знову почали заплющуватися, сподіваючись продовжити перерваний сон.

 У цей досвітній час був найблаженніший і найглибший сон. Сон, з якого його друг, щойно так безцеремонно і раптово вирвав Ареса. Втім, як і його.

- «А хлопчисько молодець!» - Про себе подумав Ютіас. - «Встиг все-таки уникнути несподіваної атаки, ще навіть повністю не прокинувшись!»

 Сам Арес вважав, що йому дуже пощастило уникнути першого удару жердини наставника Бою. Він чудово знав, яку швидкістю той зараз мав завдяки Руні Швидкості.

 Схоже на те, що атака проводилася далеко не зі всієї швидкості. Та це було зрозуміло.

 Наставник Бою збирався його тренувати, а не калічити чи вбивати.

- Дуже непогано. - Скупа похвала Юперіуса, не принесла жодного полегшення чи гордості Аресу. Адже тренування тільки почалося, і невідомо, чого ще варто очікувати далі. – Тепер я спокійний, що у разі раптового нападу, ти не розгубишся.

 Арес, мовчки, продовжував стежити за жердиною, що плавно пересувається в руках наставника Бою. Та, ніби жива, легко змінюючи напрямки свого руху, виявлялася, здавалось, скрізь і відразу. Можна було навіть подумати, що жердина була зроблена не зі спеціального, твердого як залізо дерева, а взагалі у своїй структурі не мала щільності. Маючи гнучкість і рухливість змії.

- Ну що, почнемо? - Скупа усмішка наставника Бою, не віщувала юному учневі нічого доброго.

 Арес тільки й встиг, що здивуватись. Адже слова, що пролунали, були дуже схожі на запитання. На дуже недоречне питання.

 Адже хіба вони вже не почали… коли всього кілька секунд тому, його ще сонного атакував наставник Бою!?

 Тож, пізно вже було питати про це зараз. Коли все почалося.

 Але несподівано, наставник Бою зробив те, чого Арес аж ніяк не очікував. Не чекав, і… природно не подумавши, зробив непробачну дурість. Рефлекторно схопивши рукою вільний кінець спокійно простягнутого йому жердини.

 Тієї ж миті, Юперіус різко з силою смикнув жердину назад до себе. Смикнув разом з хлопчиком, що тримався за неї.

 Стопа скинутої вгору ноги, вбита в груди Ареса, зупинила того неконтрольоване просування слідом за жердиною. І навіть незважаючи на те, що наставник Бою просто підняв ногу вгору, навіть не завдаючи їй удару, цього було достатнім для того, щоб після зіткнення з нею, випустивши палицю, хлопчик відлетів на кілька метрів назад.

- Як ти щойно переконався, діяти чисто на рефлексах, не завжди добре.

 Потираючи забите груди, Арес став підніматися з землі. Він намагався зараз не дивитись на наставника Бою, щоб той не помітив виразу болю та сорому в його очах. Адже як-не-як, щойно їм була досконала не одна помилка. А цілих дві.

 Те, що його підловили на трюк із жердиною – це півбіди. А ось те, що він не встиг вчасно сконцентруватися, зробити видих повітря і викид енергії, які б зміцнили його тіло, під час зіткнення зі стопою наставника... Це вже було набагато серйозніше і непробачно.

 Арес не розумів, як таке могло статися? Адже вже як років зо два, він міг, під час поєдинків, навіть не замислюючись про це, під час отримання удару, тієї ж миті робити захисне зміцнення тіла.

 Зараз же він просто банально цього не зробив. Не зробив, сам не знаючи, чому. Хоча його тіло неодмінно мало само собою, зробити зміцнюючий, захисний викид енергії.

- Не ламай собі голову. - Наче почувши думки хлопчика, порадив Юперіус. - Поки ти спав, Ютіас, на моє прохання, тимчасово перекрив твоє енергетичне Ядро. Отже, поки що, ти не можеш користуватися, накопиченою енергією. І тепер тобі доводиться покладатися лише на власні сили.

 Почувши, що з ним провернули під час сну, Арес кинув осудливий погляд на молодшого чарівника, що спокійно спав. На того, хто якимось незрозумілим чином, навіть уві сні примудрявся контролювати, а точніше перекривати, ну чи закупорювати, його внутрішнє енергетичне сховище. Одним словом – Ядро.