Розділ 12 Стихія Води.

Розділ 12 Стихія Води.

 Нічна гроза перетекла в довгий, затяжний дощ, що дрібно мрячить. Затягнуте низькими свинцевими хмарами небо, здавалося, теж цього похмурого ранку стежило за заняттям групи «Спадкоємець». І як було небу не стежити за цим заняттям, адже воно зараз усіма силами намагалося допомогти юним учням монастиря Стихій опанувати енергію стихії Води. Щедро надаючи в їхнє розпорядження дощ – одне з джерел енергії Води.

 Разом із добровільним, а може й випадковим помічником-глядачем – небом, за заняттям групи «Спадкоємець», окрім молодших наставників, спостерігали і,  що прийшли на берег озера Великий Майстер Стихій, наставник Бою та Ютіас.

 Для цієї трійці дрібний дощ, що лив з неба, не був проблемою. Адже що таке дощ, сніг або жорстоке сонце для справжніх майстрів бойових мистецтв.

 Але все-таки молодший чарівник, (скоріше віддавши шану статусу Великого Майстра Стихій, ніж його віку), накинув над ними ледве видимий енергетичний навіс, який захищав їх від дощу.

 Вже минуло кілька хвилин, як наставник Води разом із юними учнями гурту «Спадкоємець» опустилися на дно озера. Раз у раз на поверхні пронизуваної мільйонами дощових крапель води, з'являвся то одному, то іншому місці міхур повітря. Що позначали місцезнаходження, прихованих під товщею води учнів. Невблаганно наближався час, коли у найслабших почне закінчуватися, набраний перед зануренням у легке повітря. І якщо за цей час, доки не закінчиться повітря, учень так і не встигав побачити енергію Води у її природному середовищі, то справжнім майстром Води цьому учневі не бувати ніколи.

- Отже, Арес учора пересидів під водою самого наставника Води. - Невідривно дивлячись на озеро, ще раз уточнив Ютіас. Дивно, але на його серйозному обличчі вислизнула посмішка. – І, кажете, знатний був переполох.

- Це зараз все здається веселим. Особливо коли Арес сам здогадався, що всі ці місяці на заняттях з опанування енергії стихії Води, сидів на дні озера в захисному енергетичному коконі. - Наставнику Бою було не до веселощів. Адже стривожитися він встиг не на жарт, коли до нього дійшли чутки про те, що сталося. - Наставник Води, так, той взагалі досі нічого не розуміє.

 Слухаючи своїх колишніх учнів, Великий Майстер Стихій стомлено зітхнув.

- Якщо чесно, то і я, незважаючи на мою обізнаність, багато не розумію. Адже раніше все було набагато простіше і зрозуміліше. Всі знали, чого навчалися і чого могли досягти у процесі навчання. Зараз же… всі ці Руни Тіла з їхніми неймовірними здібностями… всі ці пошуки якоїсь таємничої секти Господарів Ночі, і спадщини майстра Трансформації, що зберігаються в них. Я боюся, що ми шукаємо сили, з якими не зможемо впоратися.

- Але з Рунами Тіла ми вже почали потроху освоюватися. – Нагадав Юперіус. Хоча говорив він сьогодні сааме тільки за себе, тому що йому було не відомо, як були справи у його друзів з освоєннями можливостей їх Рун Тіла.

 Про Ареса поки мова не йшла, оскільки Руна Тіла того була пошкоджена і поки не працювала. Але й тут відразу виникало багато питань.

 Якщо Руна Тіла сина короля-перевертня не працювала, звідки у того раптом з'являлися іноді деякі надздібності та вміння в бойових мистецтвах?

 Саме на останнє запитання, пов'язане з появою у його учня неймовірних бойових здібностей, наставник Бою і хотів дізнатися про відповідь.

 Те, що силу та агресію в нічному поєдинку Аресу дали пігулка та еліксир Ютіаса, він зрозумів відразу. За що й посварив гарненько молодшого чарівника, прийшовши до того в кімнату серед ночі.

 Сварити щось посварив, а от, схоже, до совісті Ютіаса достукатися так і не зміг. Адже той, дізнавшись про додаткові можливості, які давали «його» пігулка та еліксир чистокровним перевертням, лише досить почав потирати руки. Після чого щось став записувати у свій блокнот із дослідницькими матеріалами.

 Як же Юперіусу хотілося в цей момент схопити цей товстелезний блокнот у шкіряній палітурці і кинути його в вогонь, що горів у каміні. Але, схоже, молодший чарівник якось здогадався про думки друга. Бо, подивившись тому прямо у вічі, тихо попередив:

- Ти, не уявляєш, скільки тільки в цьому блокноті зберігатиметься інформація, завдяки якій буде врятовано сотні тисяч життів жителів Союзних Королівств.

 Юперіус не зрозумів, що мав на увазі Ютіас, але кидати блокнот у вогонь все ж таки передумав. Та й, якби не передумав, то навряд чи його друг так просто дозволив би йому це зробити. Адже не варто забувати, що хоч як, молодший чарівник за своїми бойовими можливостями прирівнювався до одних із найбільших майстрів бойових мистецтв континенту. Що ж до його володіння енергіями різних стихій... то тут, суперниками йому могли виступати, хіба що, тільки такі ж Чарівники, як і він сам.

 Жадібно ковтаючи розкритим ротом повітря, з-під води виринув перший учень. Варто було йому почати плисти до берега, як позаду нього спливли ще двоє учнів.

 Молодші наставники, що стояли по коліна у воді, стежили, щоб кожен із хлопчаків, що спливали, зміг благополучно дістатися до берега.

 Все більше і більше, що так і не зуміли побачити енергію стихії Води в її природному середовищі учнів групи «Спадкоємець», піднімалося з дна озера. І лише один Арес продовжував спокійно сидіти на дні в позі лотоса, з покладеним на схрещені ноги каменем-вантажем.

 Його очі були заплющені. І, незважаючи на те, що під час медитації, треба було спокійно дихати, син короля-перевертня, неймовірним зусиллям волі, зміг змусити себе не думати про дихання. Не думати про неймовірне бажання зробити жадібний ковток повітря. Він зумів змусити свій розум не думати взагалі ні про що.

 Переключившись на внутрішній зір. Спіймавши стан цілковитого спокою та відчуженості від усього і вся. Арес ніби покинув своє тіло. Залишивши на дні озера сидіти лише тілесну оболонку. Оболонку, яка без його розуму та волі не потребувала ні в чому. У тому числі й у диханні.