Розділ 7 Хто кого?

Розділ 7 Хто кого?

 Аресу так і не вдалося поговорити з Бівальфом і все йому пояснити. Його рідні майстерно вдалося протримати рудоволосого хлопчика біля себе, не даючи друзям можливості перекинутися хоча б парою слів.

 Дедалі більше вони налаштовували сина короля Південних островів проти Ареса. Обробка велася одразу з кількох напрямків. Незримо для простого ока з боку радника Орфа. Солодкими та спокусливими промовами з вуст чарівної Єхиди. А так само мало не дружнім розташуванням Опівнічного генерала.

 Так що Біфальф, що стояв, тепер перед Аресом на майданчику для поєдинків, більше був схожий на його давнього, мало не кровного ворога. Ворога, який бажав лише одного.

 Побити, покалічити, поламати, зломити та принизити. Показати всім, хто тут найуміліший і найсильніший боєць.

 Навіть у спрямованому зараз на нього погляді рудоволосого друга, Арес бачив тільки спрагу крові.

 Його крові!

- Що це з Бівальф? - Занепокоєно прошепотів Пікролій, що стояв серед інших учнів групи «Спадкоємець». Молодий карлик, який чудово знав свого кращого друга, відразу помітив, що сталася зміна. І це його дуже лякало.

- Здається, він перестарався, налаштовуючись на поєдинок. - Зевіуса теж налякав спраглий крові, мало не божевільний погляд Бівальфа. - Як би, не було лиха!

- Не каркай! - Рикнув Пікролій, і без того переживавший з приводу того, що відбувається.

- Та ви, обидва, молодці! – Не витримав Магніус. - Розкудахталися, як курки. Ви не забули, що за поєдинком стежить наставник Бою, і в разі чого він по-любому встигне втрутитися.

 Втішившись цими доказами, друзі продовжили разом з рештою учнів спостерігати за поєдинком, що починався.

 Стоячи за два метри навпроти Бівальфа, Арес розмірковував над напутніми словами наставника Бою. Все, що було сказано, було йому зрозуміло.

 Потрібно було (якщо він, звичайно, це зможе) перемогти Бівальфа, спробувавши при цьому не розкрити всіх своїх бойових можливостей.

  Але одна справа все це розуміти, а інша справа… Як це все зробити? Адже Бівальф, як і він, сам, був одним із найсильніших бійців у їхній групі. І поступатися, чи не дай боги, піддаватися, він не збирався. Особливо після проведення з ним обробки гостями з Темнійського королівства.

 Арес навіть зараз, подивившись на рудоволосого друга внутрішнім зором, бачив темну енергію радника Орфа, що обплутувала того  голову, наче зловісний обруч.

 Як це було не сумно і не жахливо, але схоже майстру Тварин вдалося залишити на Бівальфі свій енергетичний, чи контроль, чи навіювання, чи ще незрозуміло що.

 Отже однозначно його друг був зараз сам не свій. А це робило його непередбачуваним та дуже небезпечним.

 Тішило хоч те, що Арес не помітив більше сполучної енергетичної нитки між Бівальфом та радником Орфом. І ймовірно, те, що тепер впливало на його друга, було недовгим і не настільки сильним, щоб повністю позбавити спадкоємця правителя Южанських островів своєї волі і здорового глузду.

 Наставник Бою дав команду, приготуватися, за якою Арес і Бівальф, привітавши один одного, повільно прийняли бойові стійки.

 Як і під час всіх поєдинків, що проводилися ним, Бівальф стояв тепер у класичній стійці: широко розставлені і трохи зігнуті ноги, права нога спереду, ліва ззаду, тулуб у півоберта повернуто до противника. Щодо рук сина короля Южанських островів, то цього разу він тримав їх трохи інакше, ніж це передбачалося при стійці «Незламної скелі». Права, передня рука була опущена до землі, адже належало її за такої стійці тримати спрямованої у бік противника. Ліва ж рука, замість того, щоб зігнувшись у лікті, прикривати живіт, була піднята до голови.

- Навіщо Бівальф перемішав стійку «Незламної скелі» зі стійкою «Зрізаної скелі»? – Пікролій не розумів таких експериментів під час відповідального поєдинку.

- Швидше за все, він так вирішив заплутати Ареса. - Магніус не бачив іншої причини змішування стійок, що відбулося. Але тут він побачив, у яку стійку став син короля-перевертня. - Та вони обоє знущаються!

  Стійка, в якій зараз стояв Арес, називалася «Плакуча верба». Група «Спадкоємець» тільки недавно почала освоювати цю бойову стійку, тож те, що син короля-перевертня зайняв саме цю стійку, було дуже дивним. Якщо не сказати простіше – непрактичним.

- Що Арес задумав? - Зевіус, як і решта намагався розібратися в тому, що відбувається. – Навіщо ставати у стійку «Плакуча верба», коли кожному ясно, що Бівальф буде брати нахрапом?

 Бівальф і сам був трохи спантеличений, побачивши, в якій стійці стояв його друг. Він розраховував сам його заплутати і спантеличити, змішавши дві стійки. Але, схоже, Аресу вдалося це краще ніж йому. Хоча, залишався варіанта, що син короля-перевертня, просто розгубився і припустився помилки. Прийнявши не практичну стійку в їх поєдинку.

 Бівальф не став довго ламати собі голову над цим питанням, а просто вирішив дотримуватись свого плану.

 Атакувати жорстко. Атакувати швидко. Атакувати – ламаючи будь-який опір. Атакувати – не знаючи жалю та співчуття. Атакувати заради перемоги.

 Він доведе цій зарозумілій Єхиді та її батькові, що він найкращий боєць у їхній групі. Доведе, перемігши Ареса. І байдуже, що вони були з тим друзі. Нині перед ним стояв зовсім не друг. Перед ним стояв ворог! Ворог, якого він хотів не просто перемогти, а вбити!

 Накладений радником Орфом на сина короля Южанських островів енергетичний контроль, наче шкідливий паразит, затуманював розум і розсудливість. Не даючи рудоволосому хлопчику, зрозуміти те, що відбувається.

 Несподівано зірвавшись із місця, Бівальф завдав стрімкого удару ногою, спрямований у голову Ареса.

 Ніякої розвідки, ніякого промацування або ще якогось хитрого тактичного хитрощі. Це була пряма, груба, нищівна атака. Атака, розрахована на те, хто кого першим зломить. Не тактично, за майстерністю володіння мистецтвом бою обіграє, а саме грубо, фізично зламає.