Розділ 6 Син свого батька.

Розділ 6 Син свого батька.

 За нудьгуючими виразами обличчя гостей з Темнійського королівства, які спостерігали за ходом заняття групи «Спадкоємець», було ясно, що їх поки що ніщо не змогло вразити.

 У Великого Майстра Стихій і наставника Бою, які стояли недалеко від перевіряючих, саме собою виникало питання: «- Чи й справді все було настільки погано, чи гості просто чудово імітували свою повну байдужість до того, що відбувається на тренувальному майданчику?».

 Сам наставник Бою чудово бачив, що хлопчики викладалися на межі своїх фізичних можливостей. Демонструючи неймовірні результати та показники для свого віку та рівня досягнутого ними фізичного та енергетичного розвитку.

 Наставник Зброї не шкодував нікого і ніколи на своїх заняттях. Втім, це стосувалося всіх наставників монастиря Стихій. Жалості просто не було місця в школах Бойової Досконалості. Якщо ти хотів осягнути бойові мистецтва, стати найкращим, досягти таких висот і майстерності, що про тебе складатимуть легенди, то мусив пройти майже всі кола пекла. Адже тільки загартований у болі, стражданні, постійних жахливих тренуваннях учень, міг домогтися неймовірних висот у бойових мистецтвах. Якщо, звісно, ​​не зламається під час, прохідного ним до досконалості шляху.

- Пікролію, використовуй свій зріст і атакую ​​більше на нижньому рівні. - Робив настанови наставник Зброї учням, що відпрацьовували бій на мечах. – Чого ти весь час витягуєшся, намагаючись дістати його груди чи шию?

 Молодий карлик і справді знову зробив ту саму помилку. Потягнувшись нагору, він спробував дістати мечем у шию свого високого «противника». Цим "противником" був Бівальф. Цього разу рудоволосий хлопчик встиг скористатися тим, що тулуб Пікролія, що витягся вгору, виявився незахищеним, і полоснув тупим лезом тренувальної зброї по ребрах друга.

- От бачиш! – Не втримався від обурення наставник зброї. - У цьому бою, після такого удару, твої ребра були б розрубані.

 Швидко відступивши від свого "противника", Пікролій прийняв досить низьку стійку. Сильно зігнувши широко розставлені ноги, він нахилився настільки вниз, що практично буквально розпластався по землі. При цьому меч його був повністю схований під тулубом і його було не видно для Бівальфа.

- Чого ти чекаєш на Бівальф? - Поцікавився наставник Зброї, невдоволений трохи розгубленим виглядом сина короля Південних островів. - Атакуй, або здавайся.

- Мені що наступити на нього? - Було ясно, що Біфальф і справді не міг вирішити, як йому правильно зараз вчинити. Застосована молодим карликом стійка «Лежачого Каміння», була для нього нова. І він просто не знав, як правильно зараз себе повести.

 Наставник Зброї спеціально на своїх заняттях досить часто поділяв своїх учнів і окремо навчав їх. Навчав відповідним саме для них стійкам та ударам, захисним та атакуючим комбінаціям. Навчав виходячи з статури та фізичних можливостей кожного учня.

 Такий метод окремого, персонального навчання разом із загальним, груповим навчанням приносив свої плоди та позитивні результати.

 Учням доводилося не просто заучувати до автоматизму ази мистецтва бою зі зброєю, а вчитися думати. Думати й миттєво реагувати на бойові ситуації, що виникають, несподівані. Адже в реальному бою противник ніколи не поводився так, як ти цього очікуєш і до чого звик, під час свого навчання бойовим мистецтвам.

 Тож, коли хтось із учнів під час тренувального бою викидав персонально вивчений ним сюрприз для свого «противника» (чи то невідомий удар, блок, стійка чи ціла комбінація), то «противнику» доводилося миттєво реагувати і викручуватися всіма можливими способами, і вже отриманими навичками, з небезпечного йому положення.

 Нарешті, наважившись, Бівальф зробив крок на зустріч та тицьнув мечем униз. Удар був завданий максимально швидко, але не сильно. Адже навіть тренувальний меч із затупленим наконечником, при сильному ударі, міг запросто травмувати чи поранити партнера по поєдинку. Навіть незважаючи на одягнене зараз на учнях захисне спорядження.

 Завдаючи удару, спадкоємець правителя Южанських островів навіть не сумнівався в тому, що вразить свого супротивника. Та й як могло бути інакше, якщо Пікролій жодного разу після того, як опустився у стійку «Лежачого Каміння», не підняв голови і не глянув угору. Тому й побачити удару, що наноситься йому в спину, він не міг.

 Але молодий карлик міг чудово бачити ноги свого противника. І, коли той зробив крок до нього на зближення, його меч, стрімко вилетівши з-під його тулуба, широкою дугою полоснув над самою землею. Спочатку праворуч наліво. Підбиваючи праву ногу Бівальфа. А потім зліва направо. Збиваючи тепер уже з землі ліву ногу рудоволосого хлопчика, який уже через секунду грузно чмякнувся на спину.

– Ти програв Бівальф. – Констатував сумний факт наставник Зброї. – Тобі перерубали обидві ноги. І ти навіть не встиг цього помітити. Погано Бівальф, погано. Від тебе я не очікував такого.

– А я, чекала. – Зловісно посміхаючись, помітила Керберу Єхіда. Причому говорила вона голосно. Так що доньку Опівнічного генерала могли чути не тільки брат, батько і радник Орф, які знаходилися поряд з нею, а навіть учні, що займалися на майданчику, і стояли осторонь Великий Майстер Стихій і наставник Бою. - Я б цього рудого неповороткого увальня, вже давно відправила б валятися на землю.

 Великий Майстер Стихій та наставник Бою переглянулись. Їм чудово було зрозуміло, що відбувалося. І чого домагалася кузина Ареса. Але це не зрозумів Бівальф.

 Не маючи багатого життєвого досвіду, втім, як і взагалі якогось досвіду, пов'язаного з інтригами та жінками, син короля Південних островів заковтнув закинуту йому наживку.

 Хлопчача гордість, яка постраждала від якогось дівчиська, яке буквально втоптало зробленою заявою його досягнення в бойових мистецтвах у бруд дилетанства та невміння, змусило Бівальфа забути про манери та правила поведінки на заняттях. І він відкрив рота. Відповівши на зауваження, що його зачепило.