Розділ 11.2

Елізабет відкрила очі й здивовано кліпнула, побачивши на стелі сталагміти... Стеля вочевидь не була частиною кімнати, а скоріше за все — верхом печери...
— Ой-ой! — буркнула дівчинка, борсаючись у горі золотих монет.
Рубіни висипалися з випадково перекинутої золотої вази й покотилися вниз. За ними слідом покотилася й Елізабет, і з гучним звуком гробнулася на різнокольоровий килим, який миттю ожив і з обуренням підкинув її, та змусив зіскочити на кам'яну підлогу.
Дівчинка ошелешено озирнулася навколо, але, не витримавши сяйва монет, закрила очі долонями.
— Що?.. Де я? — долинув голос з іншого кінця печери.
Елізабет здивовано хмикнула.
— Леді Марго?! — запитала вона, не відриваючи долонь від очей.
— Елізабет? Ти тут? — прозвучало зустрічне питання, і в просторі пролунав дзвін розсипаних монет.
Кхасі незграбно перебиралася через гори золота в інший кінець печери. Гребла в монетах і дорогоцінних каменях, роздратовано бурмочучи собі під ніс ім'я хитрого друга.
— Феанорин, от негідник! — пробурчала вона, тримаючись за поділ сукні і гнівно переступаючи через скрині зі скарбами.
Елізабет привідкрила одне око і зацікавлено поглянула на леді. Ох, якою ж злою вона була! Летіла через золоті дюни, гнівно копаючи монети.
— Ти не забилася? — запримітивши серед золотого сяйва дівчинку, дбайливо поцікавилася Марго.
Елізабет заперечно похитала головою. Подумаєш, трохи килим її образив, дрібниці!
— І як у нього тільки сміливості вистачило провернути таке?! — обурилася Марго, перебираючись через останню золоту гору.
— Ви про кого? — скептично підняла брову Елізабет.
— Про мого друга-непосиду джинна Феанорина! Малюк виріс і став бешкетувати більше, ніж я здатна витерпіти! А-а-а! — розлючено заричала Марго.
Дівчинка навіть завмерла на мить від переляку. Настільки гнівною була Кхасі.
— То це нас братик закинув у таке дивне місце? — несміливо запитала вона, окидаючи дівчину схвильованим поглядом.
Марго встала біля Елізабет і сердито склала руки на грудях.
— Хтось звільнив цього пустуна!
— Це була я... — усвідомлюючи всю тяжкість свого вчинку, відчайдушно видала Елізабет.
Марго з підозрою поглянула на золотий браслет, що обвивав зап'ястя дівчинки.
— І як у тебе це вийшло? — нахмурено запитала вона.
— Наділа цей браслет і ланцюги самі злетіли з валізи... — знизала плечима Елізі.
Кхасі хмикнула.
— А він передбачливий... Що ж, у майбутньому ви будете цілком гармонійно виглядати разом! — змусила вона себе усміхнутися і змиритися з тим, що сталося.
— Хм? — насупилася Елізабет, перебуваючи в здивуванні від слів Марго.
— Джинам подобаються космоліти, — розсудливо видала дівчина, — хоча кому ми не подобаємося? Усі хочуть отримати космоліту. Проблема лише в тому, що не всі готові нас терпіти!
— Тато буде вас терпіти, Кхасі! Я впевнена! Він витримає! — твердо заявила дівчинка, стискаючи долоню в кулачок.
— Я в цьому й не сумніваюся, — мимоволі усміхнулася Марго, — твій батько дуже... Вразив мене...
Елізабет схвально кивнула, але вже за мить застигла в жаху:
— Ах, а де ж тато?! — вигукнула стривожено вона.

...

Вечір. На небі мерехтіли перші зірки, і вже з'явився місяць. Море було тихим, спокійним. Хвилі злегка погойдували корабель, а слабкий вітер ледь зачіпав вітрила.
— Ну і що ми будемо робити? — запитав здивовано Олександр, спираючись на борт і споглядаючи горизонт.
Джинн видерся на щоглу і, приклавши долоню до чола, заглянув у далечінь.
— Шукати берег будемо! — крикнув він зверху.
Лорд Фрей неквапливо підняв на нього погляд і хмикнув.
— І хто тебе просив втручатися? Я і сам міг з усім впоратися! Єдивель здався і пішов, хоч і обіцяв повернутися.
Феанорин здивувався такій новині.
— А чому ж ти з ним не розправився раз і назавжди?! — обурено запитав він.
Олександр не став зволікати з відповіддю. Він був стійким терруїном, і навіть такі відверті питання не могли його збентежити.

— А тому, що не моя це місія! — твердим голосом відповів він. — Не буду забирати роботу у найкращого мисливця!
— А що за мисливець? — поцікавився хлопчина, безтурботно сидячи на щоглі та бовтаючи ногами.
— Зрадник Едивеля! — усміхнувся лорд Фрей.
Джин приклав палець до підборіддя, по-лисячому звузив очі та задумався.
— А-а! Здогадуюсь, хто! — поміркувавши, вигукнув він. — Бачив краєм ока кілька разів. Ризикований чоловік. Його дружину шкода. Могла б пізнати кращого життя!
— Серцю не накажеш! — заперечив Олександр.
Джин пихнув і зістрибнув з щогли. Безстрашно попрямував до лорда Фрея, дорогою насвистуючи цікавий мотивчик.
Чоловік вже зрозумів, яку тему мимоволі розв'язав. Притулившись до борту, він окинув джинна зверхнім поглядом і приготувався до допиту.
Феанорін зробив різкий випад у бік Олександра і з єхидством на обличчі поцікавився:
— А з Марго у тебе що? Серйозно все, чи так, тимчасова інтрижка?
Його протяжний низький голос змусив лорда Фрея здригнутися. Наче сам демон питає.
Видавивши з себе усмішку, Олександр потягнув донизу комір і показав мітку на шиї, яку отримав минулої ночі.
— Бачиш? Заробив собі мінус у карму!
Джинн хмикнув і придивився до візерунків.
— Оу, налаштований серйозно, — прошепотів він і схвально кивнув головою.
— Якщо Всесвіту буде завгодно, то у нас з нею з'явиться спільна дитина, — наважився розповісти Олександр всю правду.
Джин почервонів.
— Ось як? Моторні ви, однак, ха-ха! — зніяковіло усміхнувся він і плеснув у долоні. — Скоро в родині буде поповнення!
— Та тільки страшно мені, — з важким зітханням промовив Олександр і поглянув у далечінь.
— Чого це? — щиро здивувався джин.
Олександр закрив обличчя долонями і голосно зітхнув.
— Першу дружину і сина не вберіг. Боюсь, цей шанс...
— Навіть не продовжуй! — перебив його зухвалим голосом Феанорин. — Я знаю, що ти не дозволиш біді статися знову, я в тобі впевнений!
— Так, тільки я зараз тут, а Елізабет і Марго невідомо де... Ось тобі і глава сімейства! — гнівно гаркнув чоловік і вдарив кулаком об дерев'яний борт.
Джин почухав потилицю і криво посміхнувся. Натворив, наколдував бо зна що всім на біду! І навіщо було за таке складне заклинання братися? Трохи розсердившись на самого себе, він наважився розповісти одну річ:
— Можливо, не все так погано! Є один момент! Я можу знайти Елізі за допомогою магії браслета. Але потрібен емоційний сплеск.
— Про що ти? — насупився Олександр. Здається, лорду взагалі не подобалися ні ідеї, ні магічні здібності юного джина.
— Якщо вона потрапить у біду і злякається — я одразу ж це відчую! — сказав серйозним голосом Феанорин, на що Олександр нічого не відповів. Він вибрав мовчання,  все більше занурюючись у власні думки і страждаючи від того, що не в змозі змінити ситуацію.