Розділ 10.4

Сокіл видав страшний рев і піднявся вгору. За мить дістався до палацу і за наказом джина проломився крізь дах та приземлився на третьому поверсі.
Едивель загарчав, перебуваючи в полоні ланцюгів, і кинув погляд на мисливців, що стояли вдалині. Чоловіки тут же рушили до володаря.
Феанорін визирнув у вікно і, побачивши, що до царя прямує підмога, поспішив вжити заходів.
Накресливши в повітрі кілька знаків, джин промовив заклинання і тупнув ногою, щоб отримати музику дзвіночків.
Як тільки в просторі пролунав дзвін — навколо будинку утворився справжній захисний бар'єр.
— Балдуїне, повертайся на двір і охороняй палац! — на завершення віддав наказ.
Сокіл вилетів назад у проламаний дах і приземлився біля парадних дверей.
У цей час Едивель звільнився від магічних ланцюгів і отримав від мисливців зброю. Більше церемонитися він не збирався.
Спостерігаючи за діями Едивеля, джинн скривив невдоволену гримасу.
— Швидше б усе виправити! — вигукнув він, але миттю завмер, коли побачив, як назустріч терруїнському царю йде розлючений Олександр з мечем на плечі.
Феанорін роздратовано гаркнув і вибіг у коридор. Цілеспрямовано майнув до кімнати мадам Матильди (явно відчував, що Елізабет знаходиться там).
Без вагань він вчепився в ручку і відкрив двері.
— Молодий чоловіче! — схопилася зі стільця Матильда, коли побачила на порозі схвильованого юнака.
— Братику! — здивовано кліпнула Елізабет і, зіскочивши з ліжка, оминула розгублену несподіваним візитом тітоньку, і сміливо побігла до джинна.
А хлопець відразу ж підхопив її на руки.
— А ну, — буркнув він і закинув Елізабет на плече.
Матильда витріщилася і, не гаючи часу, накинулася на джинна з кулаками.
— Відпусти дитину! — закричала вона, але тут мало не отримала по своєму гострому носові — джинн вчасно закрив двері.
— Шановна панянко, залишайтеся в кімнаті! — поспішно видав хлопець і накреслив у повітрі сигіл.
Матильда панічно вхопилася за ручку, але не змогла відчинити двері. Її ніби замкнули на ключ!
— Гей! — гаркнула вона і вдарила ногою по дверях.
— Заспокойтеся, баронесо! Елізабет повинна бути з Марго, а не з вами! — обурено вигукнув джинн і кинувся до сходів.
— Братику, що відбувається?! — здивовано закричала дівчинка і забарабанила кулачками по спині хлопця.
Феанорін збіг вниз сходами і попрямував до спальні лорда Фрея.
— Не хвилюйся, все просто чудово! — усміхнувся він на всі наявні зуби і нахабно увірвався в кімнату.
Марго сиділа на підлозі і трималася за голову. Схлипувала, тремтіла від страху. Він же прийшов за нею, прямо сюди, не побоявся.
Вона щось бурмотіла собі під носа і мотала головою.
Джин став у дверному отворі і насупився.
— Афіракхасі! — голосно промовив він її ім'я і крокнув вперед, впевнено переступаючи через поріг.
— Феанорін?.. — схвильовано озирнулася на нього Марго і тут же сіпнулася коли побачила, що він прийшов не один.
Витерши сльози тильною стороною долоні, вона спробувала усміхнутися дівчинці, яка з усіх сил намагалася викрутитися в руках джинна так, щоб поглянути на прекрасну леді.
Феанорін стиснув губи від удару коліном у живіт і неохоче відпустив Елізабет.
Дівчинка переможно усміхнулася, коли нарешті отримала бажану свободу.
— Більше так не роби! — заявила вона і пронизала джина гнівним поглядом. — Я тобі не мішок з добром!
Феанорін склав руки на грудях і закотив очі.
— Ось тільки ти мені не будеш вказувати, як мені діяти в екстрених ситуаціях! Замала ще! — обурено видав він, за що одразу ж отримав.
— Ти на мене кричиш?! — спалахнула Елізабет, як багаття.
Джин застиг у здивуванні. Зелені очі спопеляли його поглядом, дивлячись з-під лоба.
— Ні... Я просто... — запинаючись, почав виправдовуватися він, але не допомогло.
— Я з тобою не розмовляю! — перебила його дівчинка і різко відвернулася. Горда і незалежна.
Марго вже забула і плакати, спостерігаючи цю картину.
— Що відбувається? — здивовано спитала вона.
Феанорін фиркнув, дивлячись на Елізабет, яка з високо піднятою головою стояла до нього спиною, і з важким зітханням подався на вихід.
— Доглянь за нею, будь ласка! — звернувся він до Марго, не озираючись.
Кхасі навіть не знала, що відповісти. Останні події зовсім виснажили її і вибили з колії.
Елізабет вирішила трохи відпустити образи і озирнутися на джина.
— І куди ти йдеш?! — голосно запитала вона, чим змусила хлопця зупинитися.
Неохоче джинн застиг у дверному отворі і кинув швидкий погляд на дівчину.
— Сиди тут і нікуди не виходь! — буркнув він і рушив далі.
Елізабет тут же гнівно почухрала до дверей.
— Ну і йди, куди очі дивляться! Теж мені! — закричала вона і захлопнула за ним двері.
Феанорін здригнувся від цього раптового пориву гніву. Явно не очікував від неї такого. Несміливо поглянувши на двері, він наважився промовити ще кілька слів:
— Ми з твоїм батьком вирішимо всі проблеми, не хвилюйся!
— Навіть не думала за тебе хвилюватися! — долинув з кімнати розлючений голос Елізабет, і джин знову засмутився.
Махнувши рукою на двері, він попрямував до сходів, бурмочучи собі під ніс ім'я нестерпного фамільяра-кота, який кудись зник і не з'являвся вже кілька годин...