Розділ 9.7 Не можу змиритися...

Кіт нарешті відійшов від шоку і несміливо почав крокувати до Елізабет, переступаючи через тарілки і дратуючи цим молодого слугу, який серйозно ставився до сервірування столу.
Елізабет зустрілася з Іноске поглядом. Їхні яскраві зелені очі загорілися чарівним весняним полум'ям, повним життя і магії.
Кіт усміхнувся і простягнув дівчинці лапу:
— Іноске-сама! Помічник леді Марго, вірний друг Феаноріна і новоспечений дворецький лорда Фрея!
Дівчинка кивнула з притаманною їй аристократичністю і потиснула коту лапу, а застиглий в арці Олександр обурено вигукнув:
— Що? Який ще дворецький?! — прозвучало його люте запитання, на яке ніхто не поспішав відповідати.
— Іноске-сама, ви такий милий кіт! — усміхнулася Елізабет і потягнула фамільяра зі столу до себе на коліна. Незграбно правда — зачепила тарілку, перекинула її на підлогу і, звісно ж, розбила!
Молодий слуга голосно зітхнув і почав збирати уламки.
— Будь ласка, будьте обережні, мадемуазель, — пробурмотів він, заповзаючи під стіл у спробі дотягнутися до маленького уламка, який досить далеченько заскочив.
— Ой, та годі! Велика втрата! — відмахнувся Іноске і, за велінням долі, опинився в обіймах Балдуїна.
— Ку! — тихо видав сокіл і накрив кота крилом.
Олександр же зрозумів, що він тут зовсім зайвий. Змирившись з ігноруванням, він махнув на них усіх рукою і пішов у справах.
А Феанорін, підперши голову кулаком, з іронічним сміхом нагадав коту одну деталь:
— Іноске, ти забув згадати про те, що ти ще й головний опонент Балдуїна!
Кіт сердито озирнувся на джинна.
— А ну цить! Не псуй ідилію, бачиш, як він мене тепер любить!
Сокіл задумався. Щось на нього сон погано подіяв. Він вже й забув, як його дратує цей чорно-білий кіт. Засопівши, Балдуїн різко прийшов до тями, виправився і клюнув Іноске в пузо.
Кіт заволав і скочив на стіл, а птах, з радісним виразом мордочки, полетів слідом за ним і мало не перекинув стілець разом з Елізабет. Джин в останній момент встиг підхопити стілець і врятувати дівчинку від падіння.
Іноске покрутив у скроні на дії птаха, але миттю отримав від нього крилом.
— Ах, ти! — гаркнув кіт і схопив зі столу виделку. — Ну, давай, іди сюди!
Сокіл обурено закричав і злетів під стелю.
Кіт почав старанно жестикулювати. Розмахував лапами і змушував посуд на столі тремтіти і підстрибувати. Усіляко намагався налякати супротивника. Але той раптово видав коронний номер! Напав на божевільного кота, схопив його за шкірку і кудись з ним полетів.
Кіт розлютився і почав вириватися із лап сокола. Не витримав і тикнув у Балдуїна виделкою.
— Ку-ку! — закричав птах й випустив кота із лап, та прямо на слугу!
Молодий хлопець похитнувся, тримаючи в руках піднос з їжею. А потім взагалі упав, коли кіт, відчувши запах спецій, голосно чхнув і ненароком зарядив йому по обличчю своєю потужною лапою.
Олександр якраз увійшов у їдальню і мовчки взявся за лоба, коли побачив цю картину. Здається, подібне його вже й не дивувало. Але сніданок, звісно ж, шкода, весь на підлозі опинився, і прекрасний заморський килим епічно забруднили жирним супом.
Елізабет злилася зі спинкою стільця. Феанорін закрив обличчя долонями. Обидвоє відчули сором за неслухняних фамільярів.
Олександр підійшов до слуги і допоміг йому піднятися. Хлопець швидко зібрав усе з підлоги і вилетів із їдальні (напевно його лякав зовнішній вигляд пана).
Терруїн напружено зітхнув, тримаючи себе в руках, і підхопив з землі Іноске.
— Ти вже в таких боргах плаваєш, що скоро в них потонеш і не помітиш як!
Кіт наївно усміхнувся, показуючи чоловікові зламане ікло.
Олександр підняв погляд на іншого винуватця і осудливо похитав головою.
— Будь ласка, хоча б ти веди себе гідно!
Птиць тихо спустився вниз і відразу ж сховався за спиною у джина.
Хлопець озирнувся назад і панічно закричав:
— Е-е, чого це ти за мною ховаєшся?! Мені своїх проблем вистачає!
Олександр закинув Іноске на плече, підійшов до доньки і взяв її за руку. Кинув колючий погляд на Балдуїна, а потім перевів його на хлопця і кивнув у бік арки.
— Так! Усі за мною! — суворо сказав він і рушив до виходу.
— А сніданок? — здивованим голосом запитав джин, не бажаючи підніматися з-за столу.
Олександр зробив глибокий вдих і проричав:
— Кожен отримає його індивідуально! Збирати вас усіх разом за одним столом протипоказано! Вакханалія якась!

— Ну, так і бути! — вигукнув юнак і, схопивши з тарілки булочку, слухняно потупав слідом за лордом Фреєм.
Але той, раптом, вирішив поставити його на місце.
— Хлопче, я буду з тобою чесним, жити ти будеш там, звідки і виліз! — сказав насмішкувато Олександр, навіть не озираючись на джина.
Феанорін, на загальний подив, лише весело відмахнувся.
— А мені в моїй валізі цілком добре! У мене там цілий палац! — заявив з пихою він, і почав їсти булочку.
— Палац? — заінтриговано перепитала Елізабет, слухняно йдучи слідом за батьком, який миттю її приструнив:
— Не слухай його казки! Досить вже бути такою наївною!
Дівчинка засоромилася. Так, занадто довірливою вона стала.

А Феанорін обурено закотив очі.
— Та які це казки? — закричав він з повним ротом. — Я ж принц! У мене свій власний палац, на який я збирав золото цілий рік! А валіза — це тільки мій зв'язок із зовнішнім світом!
Лорд Фрей хмикнув і попрямував на другий поверх, повністю ігноруючи слова хлопця.
— Ваше право, вірити чи не вірити! — буркнув джин, летячи вгору і ледве торкаючись ступнями сходинок.
Іноске ж, бовтаючись на плечі у Олександра, показував Данталіону різні гримаси.
А той йому усміхався на всі наявні зуби.
«Ги-ги-ги!» — долинав раз за разом його дратівливий сміх.
Елізабет несміливо зиркала на «братика» і навіть, в один момент, випадково зустрілася з ним поглядом. Але хлопець тут же відвернувся і задивився на перекошену картину, яку так, по фен-шую, минулої ночі розмістив Іноске.
Дівчинка опустила погляд і насупилася.
— Дивно, — тихо промовила вона, нервово стискаючи батька за руку.
Настала "п'ятисекундна" тиша.
Джин почав свистіти від нудьги.
— Не свисти! Грошей не буде! — пробурчав Іноске.
— У кого як! — безтурботно ляпнув Феанорд.
— Скільки у тебе золота заховано, хлопче? — не витримав Олександр і задав питання, яке його цікавило.
— Достатньо, щоб ти перестав мене ненавидіти! На Інтосинському острові у мене є ціла печера, вщерть забита золотом. Я шалено багатий джин! — самовдоволено промовив Феанорін, але його тут же звинуватили в крадіжці.
— Він у вас, дорогий мій пане, вкрав золоту статуетку! Він злодій! — заявив їдко Іноске, вказуючи на джинна пальцем.
Олександр озирнувся на хлопця і скептично підняв брову.
А джин ствердно кивнув.
— Це правда! Я таке практикую! Я її поцупив прямо з тумбочки! Але можу і повернути! Абра-кадабра і вона вже тут! — сказав басом він та клацнув пальцями. І в цей самий момент у його руках нізвідки з'явилася та сама вкрадена золота статуетка.
Олександр накрив обличчя долонею і зробив глибокий вдих.
— Ах... З ким ми зв'язалися?.. — відчайдушно запитав він і відмахнувся від статуетки, яку цей хитрий хлопчина пхав йому прямо в обличчя.
— Ну, раз вам не треба, то дарую собі улюбленому! — весело промовив джин і, стиснувши статуетку в долоні, змусив її зникнути.
— Куу? — видав заінтриговано Балдуїн, летячи позаду юнака.
— Кусса кі карру ка крії карака? — раптово заговорив Феанорін рідною мовою птаха.
— Кірра! Кракірра! — радісно заволав сокіл і сів йому на плече.
Олександр зупинився і озирнувся на них. Вухам не вірив. Феанорін його неабияк здивував своїми знаннями.
— Краруру скрррарі! — різко кивнув головою джин і поплескав птаха по спині. — Кусса кірра! Кокоро ке кіммеко Кхасссі!
— Кі-ір! Кхасссі кісса! Кур-кур! — схвильовано видав птах і пом'яв лапами плече хлопця.
Джинн усміхнувся і покосився на двері спальні лорда Фрея.
— Вона там, у його ліжку... — промовив уже звичайною мовою він, так щоб і Олександр зрозумів його фразочку.
Чоловік же почервонів. Дійсно, що про нього зараз подумає цей хлопець? Що він закохався в Марго і готовий тримати її у своїй спальні?!
— А куди мені було її покласти? На цей килим у коридорі? — похмуро запитав Олександр, намагаючись хоч якось виправдати свої дії.
— І справді, куди? У вас же в домі тільки одна спальня... — з сарказмом видав джин, потішаючись.
— Кіара! — кивнув сокіл, поділяючи його думку.
— Цікаво, лорд Фрей, де ви відкопали куссацьку птицю? Терруїни зазвичай обирають собі інших фамільярів! — протяжно мовив джинн, бажаючи остаточно довести лорда.
Олександр же зі всіх сил тримав себе в руках. Відчинивши двері в кімнату доньки він промовив крізь награну усмішку:
— А не твоя справа! Лізь у валізу!
Джин знизав плечима і попрямував до свого житла.
— Ну гаразд, до зустрічі! — весело вигукнув він і зник у білому чарівному тумані.
— Бувай, братику! — помахала йому Елізабет.
— Бувай, Елізі! — долинув його веселий голос з іншого виміру.
І тут сталося непередбачене! Балдуїн голосно крикнув і накинувся на валізу.
— От дідько! — гаркнув Олександр, коли птах зник серед туману.
— Кірат! — пролунав радісний крик сокола із валізи, яка тут же, миттю, сама зачинилася.
Олександр закрив обличчя руками.
— А-а-а! — застогнав він. — Як ви мене всі...
Останнє слово він не став вимовляти. Донька ж поруч.
— Будеш кричати на мене, так? — упершись поглядом у підлогу, раптом запитала Елізабет.
Батько на неї озирнувся і стиснув губи.
— Не завадило б з тобою серйозно поговорити! — строго сказав він, не бажаючи залишати цей вчинок дочки без уваги. — Скільки разів я просив тебе не розмовляти з незнайомцями? Чому ти мені нічого не сказала про цього джинна?
— А він поганий? — буркнула дівчинка, нервово стискаючи складки сорочечки.
Олександр покосився на браслет, що обвивав її зап'ястя.
— Навіть не знаю... — розгублено промовив він і опустив Іноске на підлогу.
Кіт полегшено видихнув. Нарешті свобода! Але наказ лорда застав його зненацька.
— Давай, прибери цю валізу з моїх очей, бо дратує! — крізь зуби промовив чоловік, кинувши на Іноске колючий погляд.
Кіт почухав за вухом і почав тупцювати біля валізи, не наважуючись брати її в лапи і кудись нести.
«Піду, якщо заплатиш!» — раптом з'явився напис крейдою на лицьовій стороні валізи і білий чарівний туман хлинув на Олександра.
Терруїн відскочив, рятуючи своє добро. Але не встиг! Один з його перснів покинув палець і полетів до валізи.
Олександр обурився через таку нахабність, а джин засміявся басом і зник разом з валізою! Розчинився у власному тумані, ніби його ніколи й не було.
Олександр стривожено озирнувся навколо. У повітрі витала магія, її було відчутно самим нюхом.
Взявши дочку за руку, чоловік стрімко попрямував у коридор.
Маленькі ніжки ледве встигали робити широкі кроки. Олександр йшов так швидко, що Елізабет довелося бігти, щоб встигнути за ним.
Піднявшись на третій поверх, чоловік гучно постукав у перші двері.
— Хто? Що? — пролунав хрипкий, сонний голос.
Матильда неквапливо відчинила двері. Сірі втомлені очі окинули всіх, хто стояв у коридорі, здивованим поглядом.
— О, боже! Що сталося, що ти?.. — похмуро запитала баронеса, дивлячись на Олександра, який стояв перед нею в образі воїна.
Але чоловік не став їй нічого пояснювати. Тільки заштовхав доньку в середину кімнати та швидко зачинив за нею двері.
— Подивіться за Елізабет, і без мого дозволу не випускайте її з кімнати! — долинув його грізний голос з коридору і роздалися важкі кроки.
Елізабет притиснулася до тітоньки і важко зітхнула:
— Я його не послухалася. Занадто сильно провинилася!