Розділ 9.5 Повелитель мрій

Олександр підозріло глянув на папір, який йому надав юний лиходій. Незрозумілі ієрогліфи, складені в три чіткі ряди, викликали у терруїна здивування.
— Ах, так тобі зачитати потрібно, так? — запитав насмішливо джин і, склавши губки бантиком, дражливо похитав головою. — Добре, так тому й бути!
Розгорнувши пергамент до себе лицьовою стороною, Феанорин кашлянув перед тим, як прочитати перші рядки.
«Договір на виконання одного бажання!» — заявив він і почав уважно читати умови.
«Я, Данталіон, прошу вищого терруїна схвалити священний союз! Зі свого боку зобов'язуюсь виконати одне бажання! Натомість я вимагаю прийняти мене в родину почесного лорда Фрея в якості особистого помічника та можливого претендента на руку і серце його доньки в майбутньому!»
Обличчя Олександра скривилося від гніву.
— Що? — проричав він, немов дикий звір, і зробив крок вперед, скорочуючи дистанцію між собою та хитрим джином.
— Т-с-с! Слухай далі, — видав грайливо юнак і, розслабившись на троні, провів пальцями вздовж рядка в пошуках місця на якому зупинився.
«Я, джин Данталіон, п’ятнадцять років від народження..»
Але терруїн не дозволив йому дочитати угоду.
— І не мрій! — прокричав на одному подиху він і накинувся на лиходія, немов коршун на здобич.
Та Феанорин навіть не зрушився, коли величезний чоловік вчепився в підлокітники його трону і навис над ним, мов хмара.
Зустрівшись поглядом з люто-зеленими очима, наповненими гнівом, джин лише хмикнув.
Такий непохитний спокій Олександра ще дужче розлютив.
— Як у тебе тільки вистачає нахабності?! Що за витівки, хлопчисько?! Який ще договір?! — кричав він, дивлячись Феанорину прямо в очі.
Джин задзвонив бубенцями на браслетах і усміхнувся на всі зуби.
— Накричався вже? — запитав він зацікавлено. — Знаєш, ти ведеш себе так, ніби я силоміць змусив твою доньку взяти мій браслет. Вона прив'язала мене до себе за власним бажанням. А я тепер нікуди не піду, так і знай!
Таке твердження не могло залишити Олександра байдужим. Він не витримав і схопив хлопця за плечі. Хотів ще щось прокричати, але тут же завмер.
Під його долонями загорілися чарівні знаки, які прекрасним узором спустилися вниз по руках юнака, а потім повернулися назад і піднялися на його тонку шию, скули, і досягли самої маківки.
Олександр різко відступив від джина і покрився холодним потом.
— Щось відчув, так? — усміхнувся Феанорин, спостерігаючи за ошелешеним терруїном.
— Безумство якесь! Ти... — емоційно вигукнув чоловік і схопився за лоба.
— Принц Асура Феанорин Данталіон із роду Кхоху, сімдесят перший джин у своїй... королівській династії... Якось так! — хлопець розвів руками, воссідаючи на троні, як істинний спадкоємець престолу.
Перше, що зробив Олександр, дізнавшись таку правду — поглянув на доньку.
Елізабет була заінтригована і уважно спостерігала за кожним рухом джина.
— Будь ласка, йди до Марго, перевір, як вона! — раптово звернувся батько до доньки.
— Але... — обурилася дівчинка. Проганяє її в найцікавіший момент!
— Іди! Мені потрібно поговорити наодинці з цим хлопцем! — насупився Олександр і накрив її плече важкою долонею. — Будь ласка, будь слухняною!
Дівчинка хитро поглянула спочатку на батька, а потім і на джина.
— Гаразд! — буркнула вона і сердито почухрала до лежачої на траві Кхасі.
Олександр проводив її уважним поглядом. Важке зітхання вирвалось із його грудей, коли дівчинка сіла біля Марго. Які ж жінки проблематичні, незалежно від віку.
— Правда, я красунчик? — запитав раптово хлопець і ввів терруїна в ступор.
— Що? — як від кислого, скривився Олександр.
— Так ось! В кліп ока вирішив наші долі! — підморгнув йому джин і гордо склав руки на грудях.
— Краще б усе було як раніше! — обурено вигукнув чоловік, стиснувши кулаки від злості.
Феанорин мимоволі покосився на Марго.
— Я знаю, що ти боїшся знову закохатися... Але Ксахі варта того, щоб ти подолав свій страх, — протяжним голосом заявив він та знову відчув на собі гнів терруїна.
— Які цілі ти переслідуєш, хлопчику?! — закричав Олександр, вдаривши кулаком по спинці трону.
Хлопець підняв погляд на його кулак, який ледь не зробив вмятину в золоті!
— Хм, хороше питання, лорде Фрею! Але я, мабуть, утримаюсь від відповіді, — іронічно відповів він, продовжуючи дразнити терруїна.
Чоловік мав спопелити негідника поглядом:

— Ти вже набрид зі своїми іграми, щеня! Скільки ще будеш виводити мене із себе!? — крізь зуби промовив він та миттю отримав сміливу відповідь:
— А я перестану грати, як тільки ти підпишеш документ! — криво усміхнувся хлопець і знов простягнув терруїну пергамент.
Олександр обурився і вирвав документ із рук хлопця.
— Ні! Я поверну тебе до батька! Дякую, що дав мені знати! — загарчав він і розірвав пергамент навпіл.
Феанорин на мить здивувався.
— А-а, добре! — кивнув насмішливо він. — Мій батько буде радий вашому візиту! Не кожен же день до нього в гості приходять вищі терруїни, космоліти та кусацькі птахи! Тим паче, він і мене вже багато років не бачив! Сперечаюсь, що навіть не впізнає свого молодшого сина! Хоча... Може, у мене ще брати з'явилися за всі ці роки?.. Хм, дійсно варто до нього навідатися і заявити, що він був дуже не правий щодо мене!
— Тобто? — спитав чоловік, будучи заінтригованим словами джина.
— Мій батько вважає, що я не володію магією! Тому я б із задоволенням повернувся додому і показав їм усім, кого вони втратили!
Піднявшись з трону, хлопець нахабно простягнув Олександру руку. Терруїн неохоче її потис.
— Завтра о четвертій годині ранку ми можемо вирушити в дорогу? — спитав джин, відважно дивлячись чоловікові прямо в очі.
— Не зрозумів? — насупився той.
— Попливемо на Інтосинський острів. Зустрінемося з моїм батьком... А Іноске за це розповість тобі, де я ховаю своє золото! — крізь усмішку, протяжно мовив джин.
— Ах ти хитрий тип! — прошипів Олександр, вкотре вражаючись характером цього хлопця.
Феанорин грайливо знизав плечима.
— Стараюся! Але, як би сумно це не звучало, час закінчувати цю розмову і повертатися додому!
Терруїн кивнув на його слова. Дійсно, пора покинути це місце. Недовго думаючи, він рушив до космоліт.
Дочка весь цей час спокійно сиділа біля сплячої Марго.
Олександр з холодним виразом обличчя нахилився до Кхасі і взяв її на руки. А вона тут же обійняла його уві сні, закинувши руку йому на плече.
Чоловік важко зітхнув, опинившись у її ніжних обіймах. Занадто близько... Занадто чуттєво і невинно. Така беззахисна в його руках.
Джин з задоволеним виразом обличчя спостерігав за цією картиною. І все ж не може терруїн встояти перед космолітою!
Оцінивши вчинок Олександра, Данталіон вибіг у самий центр чарівної долини і підняв руки до космічних небес.
Час спливав, магія тьмяніла. Потрібно було виходити із долини, поки вона сама не зруйнувалася.
— То це все твоя ілюзія? — запитав озадачено Олександр, оглядаючись по сторонах.
Феанорин загадково усміхнувся на його запитання.
— Я дуже-дуже сильний і могутній джин, який довго відпочивав у затишному місці та набирався сил! — величним басом видав він і приготувався чаклувати.
Але тут, ніжний дитячий голос перервав його спробу вимовити заклинання.
— Братику, а може не варто? Я ще хоч трошки хочу погуляти серед цієї краси! — вигукнула Елізабет і ледь не линула до Феанорина. На щастя, батько встиг перешкодити їй.
Джин здивовано поглянув на дівчинку і не схвально хитнув головою.
— Ні, Елізі, не можна довго перебувати в ілюзії!
Плеснувши в долоні, він змусив білий туман поглинути весь простір.
Ілюзія розвіялася в одну мить, і навколо утворилася безкінечна темрява.
Джин прошепотів давнє заклинання, яке не зміг зрозуміти навіть Олександр, а потім топнув ногою, задзвенів бубенцями і змусив темряву змінитися світлом.
Ранкове рожеве небо постало перед його сірими очима.
— Ось ми і вдома! — видав умиротвореним голосом він і з усмішкою на обличчі, озирнувся на компанію, що прийшла із мрії.
Його юне обличчя сяяло щастям у променях сонця. Таким живим він був у цей момент! Таким веселим!
Елізабет не витримала і, окинувши батька та Кхасі захопленим поглядом, в пориві емоцій побігла до джина.
— Дякую, братику! Дякую, що здійснив мою мрію! — крізь сльози вигукнула вона і обняла інтосинського принца.