Розділ 9.3 Терруїн

Олександр сидів у вітальні, відкинувшись на спинку дивана, і спостерігав за виставою Іноске.
Кіт влаштував йому справжнє шоу — стрибав по кімнаті і демонстрував різні прийоми.
— І розумієш?! — рикнув він, тримаючи в лапах коцюбу. — Я, кіт, правді бути, куригане, але все ж таки кіт! Один проти двох мисливців бився цілу ніч, захищаючи свою принцесу!
— Неймовірно! — втомленим голосом вигукнув лорд і прикрив рота долонею, позіхаючи. Цілу ніч не спав. Як тут не втомитися, та ще й після таких пригод?
Іноске стрибнув, махнув коцюбою, немов катаною, і як почав бити квітку (не любив він монстеру і все!).
Олександр кашлянув, сподіваючись, що кіт зрозуміє, наскільки дурні і непристойні його дії, та зупиниться. Але Іноске не перестав карати рослину.
— І от так їх на шматки рубав! Хрясь-хрясь! — ричав він, вибиваючи життя із листка.
Лорд закрив обличчя долонями. Цей божевільний кіт дістав його по саме не хочу.
— А потім... — різко припинив Іноске мучити квітку. — Принцеса втекла зі своїм коханцем... І залишила мене! — на цьому моменті він кинув кочергу на підлогу і впав на коліна, страждаючи.
— Серйозно? — здивувався лорд. Ну і мелодрама!
Кіт косо глянув на нього заплаканими очима. Відчайдушно схопився лапами за серце і простогнав:
— А імператор вигнав мене з палацу! І я пішов блукати світом! І спився врешті-решт! Я — відважний воїн Іноске Хімару, жебракував!
— Звучить дуже страшно! — похитав головою чоловік і закрив очі, здаючись в полон наступаючій дрімоті.
— А потім мене знайшла Марго! — вигукнув Іноске і піднявся з колін. — Точніше... Вона врятувала мені життя! Мене ледь не переїхав екіпаж! Але вона вчасно зреагувала і не дала мені загинути! Тільки, знаєш, що мене здивувало найбільше?
— Що? — буркнув лорд, тримаючи очі закритими і не маючи й найменшого бажання дивитися на весь цей спектакль.
— Вона заговорила на діалекті моєї рідної мови! Уявляєш? — засопів емоційно кіт, підійшов до лорда впритул та уважно оглянув його сонне обличчя.
— Вона дуже багато чого знає, це я вже зрозумів, — напівсонним голосом видав чоловік і почав хропіти.
— Ось бачиш! Наречена, що треба! — стрибнув кіт до лорда на коліна і нагло його розбудив.
Олександр схопився за лоба. У нього вочевидь боліла голова від цього нестерпного фамільяра.
— Ох, втомився я з тобою... Спати, напевно, піду, а ти теж можеш лягати, на килимочок, — взявши кота на руки, чоловік відніс його в коридор і посадив на килимок біля парадних дверей.
Іноске пом'яв лапами своє нове ложе і радісно закивав головою.
— Так, я на все згоден! Лише б у вашому домі залишитися, дорогий мій господарю!
— Ага, — зівнув Олександр і шаркаючими кроками подався до сходів.
Кіт проводив його умиротвореним поглядом і усміхнувся. І вже почав був укладатися спати, як тут його осяяла думка.
— Ой, а де Феанорд, до речі? — вигукнув він і схопився.
— Хто? — озирнувся на гостя лорд, застигаючи посеред сходів.
— Ну, я ж не сам прийшов... — почесав потилицю Іноске. — А з помічником Марго! У неї домашній джин, який живе у валізі і вміє літати!
Олександр поблід мов примара.
— Джин?! А де він може бути?! — поспішно і схвильовано запитав він, нервово стискаючи перила.
— Востаннє я бачив його на другому поверсі... — буркнув кіт, намагаючись згадати все, що сталося з ними за час перебування в домі лорда.
— Чорт! — рикнув Олександр і миттєво прийшов до тями. За секунду він опинився на другому поверсі і побіг до дверей, що вели до кімнати доньки.
Іноске також забув про сон і побіг слідом за лордом.
Розпахнувши двері, Олександр влетів у кімнату і закричав, побачивши, що відбувається.
На підлозі валялася відкрита валіза з ланцюгами. Вітер гуляв по кімнаті, розвіював магічний туман і зносив з столика райдужні обгортки.
Лорд впав на коліна і схопився за голову.
Його крик оглушив Іноске.
Кіт застиг у дверному отворі і окинув кімнату поглядом.
— О негідник! — закричав він і кинувся до валізи.
Ланцюги поблякли, втративши свою магічну силу.
Іноске взяв їх у лапи і кілька разів струснув.
— Його хтось звільнив... — видав він, спантеличено. — Хтось дуже сильний.
— Моя донька! Він викрав її... — тремтячи, промовив Олександр і з останніх сил тримався, щоб не зійти з розуму.
Кіт хотів ще щось сказати, але тут лорд накинувся на нього і схопив за горло.
— Це все через тебе і твою чортову господиню! Я ненавиджу вас обох! Ненавиджу! — ричав він, дивлячись Іноске в очі і спалюючи його душу лютим поглядом.
Кіт відчув, як сили залишають його. Уся енергія йде з тіла від одного лише погляду цього чоловіка.
— Я не знав, що у тебе є донька, — крізь зуби видав Іноске і спробував відірвати долоню лорда від своєї шиї.
Олександр різко відпустив його. Так, винен тут тільки він один. Це він недогледів. Залишив дочку одну. Не перевірив, як вона...
Сльози відчаю потекли по щоках.
— Я знаю Феанорина, він не зашкодить їй... — намагався заспокоїти його кіт.
— Я дістану цього диявола, де б він не ховався! — заричав у люті Олександр і попрямував до вікна.
Гроза панувала в небі. Дощ і потужний вітер...
Олександр стиснув губи і пронизав гнівним поглядом небеса. Тепер йому все було зрозуміло.
Без роздумів він заліз на підвіконня і засвистів.
В просторі пролунав крик сокола. Балдуїн летів до нього, несучи за собою потік з блискавок.
— Імпер агу! — вигукнув Олександр і направив долоню на фамільяра.
Балдуїн застиг у небі і видав гучний крик. Блискавки охопили його маленьке тільце, яке в одну мить перетворилося на титанічне тіло великої птиці з розмахом крил у кілька метрів.
Іноске завмер, побачивши істинну силу Балдуїна. А Олександр покликав до себе фамільяра і стрибнув на нього, як досвідчений терруїнський вершник.
Кіт витріщився, спостерігаючи за тим, що відбувається. Таємне ставало явним. Олександр — справжній терруїн вищого походження.
Блискавки огорнули його, знищуючи на ньому цю земну одежу і даруючи його тілу металеві обладунки, зроблені з позаземних металів.
Вища іпостась прокинулася в ньому: його коротке волосся стало довгим і блискучим, вуха — гострими, а на пальцях з'явилися справжні кігті.
Прекрасний воїн постав перед світом — вищий терруїн, який так вміло приховував свою сутність.
Олександр підняв погляд на чорні хмари і, вчепившись у величезні пера Балдуїна, одним лише рухом ноги, наказав фамільяру летіти вгору.
Як вітер, сокіл прорізав хмари, розганяючи їх і пануючи над погодою.
Яскраве світло від блискавок осліплювало, але Балдуїн не здавався і продовжував боротися, пробиваючи собі шлях до порталу.
Олександр стиснув його пера і заричав:
— Досягни його! Руйнуй магію Данталіона!
Балдуїн закричав і зробив різкий ривок. Портал спалахнув і пропустив їх всередину зачарованого світу.