Розділ 9.1 Бажання

Марго з сумом дивилася у вікно. Надворі панувала буря. Вітер колихав дерева, а блискавки, мов павутиння, покривали все небо.

Сині очі нестримно спостерігали за дощем, а губи здригалися в шепотінні.

— Олександр... — важко зітхнула його ім’я , вкотре за цю ніч.

Все це було суцільним знущанням! Вона не могла забути його зелених очей, його красивого голосу, теплих рук. Серце билося, мов божевільне від однієї лише думки про нього. Здається, вона закохалася, як істинна космоліта, бездумно і пропаще.

Та сама себе прирекла на страждання!

Без Олександра було важко навіть дихати.

— Я більше так не можу! Я мушу поїхати до нього і хоча б поговорити! — вигукнула дівчина і зірвалася з-за столу.

Та не встигла ступити і кроку, як в голові миттю запаморочилося, в очах потемніло, і вона, під страшний грім буремного неба, впала без свідомості.

...

Елізабет нервово м'яла обгортку від цукерки. Тато не поспішав входити в її кімнату, а Джин викликав все більше підозр.
— Так, може, вже покличемо їх до себе? — спитала дівчинка, дивлячись на Феанорина з-під лоба.
Джин внесхвально похитав головою.
— Ще не час! Самі прийдуть... Коли Всесвіту захочеться! — відповів він, задумливо.
— Братик Феанорд... Мені знову страшно... — проронила Елізабет, і з нервів проковтнула ще одну цукерку.
Феанорин здивовано подивився на неї.
— Чому?
— Тому що ти не дозволяєш мені побачитися з татом!
Дівчинка була готова вже й закричати, але джин швидко знайшов виправдання своїм діям.
— Твої бажання не збігаються... Ось і все! Я не можу дозволити тобі порушити хід подій. Якщо ти хочеш, щоб твій батько знову зустрівся з Марго — тобі доведеться змиритися з тим, що відбувається. Бажання — річ небезпечна... Перед тим, як щось побажати, потрібно добре подумати, чи готовий ти до наслідків? Мрії бувають різні, Елізабет...
— То моє бажання може мені зашкодити? — перелякано вигукнула дівчинка і схопилася за рота.
Феанорин зробив мудре обличчя і, доливши в кружку каркаде, видав розумну фразу:
— За здійснення мрії потрібно платити... Але це стосується лише дорослих... Діти мріють про щось невинне, добре, світле... На відміну від дорослих, яким завжди все не так! І вони навіть готові продати свою душу, лише б отримати бажане...
Елізабет уважно його слухала. Зараз потрібно було бути вкрай обережною з цим неймовірним гостем. Хоч він і клянеться в своїй доброті, та все ж, довіряти йому важко...
— Ну... А можна запитання? — спитала вона несміливо.
— Так, маленька космолітко, — усміхнувся джин, щоб хоч трохи пом'якшити обстановку.
Елізабет зібралася з духом і наважилася на серйозне запитання:
— А ти вже виконав три бажання леді Марго?
— Поки тільки два... — не забарився Феанорин з відповіддю і простягнув дівчинці чергову жменю цукерок.
Елізабет напружено зітхнула. Ну, не можна ж їй стільки солодкого!
— Леді Марго ще не придумала третє бажання? — забираючи у гостя солодощі, поцікавилася вона.
Джин закрив очі і мрійливо промовив:
— Її мрії зовсім не схожі на мрії звичайних смертних. Вона мріє про щось далеке, про щось складне... Заборонене! Такі мрії не може здійснити навіть найстаріший джин... У всього є свої межі. Не можна бажати того, чого не хоче дати тобі сам Всесвіт. Але, моя Афіракхасі відважна мрійниця, і продовжує вірити у свою мрію, незважаючи ні на що!
— Як ти її назвав?! — схопилася Елізабет, і в її очах промайнула іскра.
Джин побігав поглядом по збудженому обличчю дівчинки. Він довго думав, говорити їй правду чи ні?.. Але зрештою, вирішив розповісти:
— В той день була страшна гроза з блискавками на все небо. Дув сильний вітер, гірський, буйний! Він розвіював її сріблясте волосся, змивав сльози з обличчя, не дозволяв плакати разом з дощем. Вона йшла покірно, немов рабиня, вслід за жахливим терруїнським принцем і дивилася йому в спину з ненавистю в очах. І боліло її серце, і страждала її душа. Не могла більше витримати мук і побажала свободи. Та тільки плата була великою. Їй довелося стати людиною і позбутися своєї істинної сили. А все через велике кохання...
Елізабет була занадто юною, щоб зрозуміти все дослівно, але байдужою вона явно не залишилася — співчувала, по-дитячому, як могла.
— А тепер давай здійснимо твоє бажання? — запропонував джин і, піднявшись із-за столу, простягнув дівчинці руку.
Елізабет озирнулася на двері. У коридорі було тихо. Невже батько повернувся на перший поверх?
— Не бійся пройти шлях до кінця... — мовив джин і сам взяв її за руку.
— Куди ти мене ведеш? — стурбовано запитала дівчинка, коли гість рушив до вікна.
— Туди, де все і почалося! — усміхнувся Феанорин, спостерігаючи за бурею.
Буйний вітер розкрив стулки вікна і увірвався в дім.
Елізабет мимоволі пригорнулася до джина. Вітер захотів її вкрасти!
Феанорин усміхнувся і, тихо взявши дівчинку на руки,  разом з нею заліз на підвіконня.
Елізабет вскрикнула і закрила очі. Джин зробив крок вперед!
Вітер підняв Данталіона і відніс до бурі в одну мить.
Небеса осяялися яскравим світлом. Блискавка пронизала їх...
Елізабет здригнулася. Було дуже страшно! Вона боялася відкрити очі і поглянути на те, що відбувалося навколо. Адже відбувалося багато чого.
Блискавки, грім, вітер... Все це зливалося воєдино навколо неї і змушувало плакати від страху.
Феанорин окинув її турботливим поглядом і прошепотів заклинання на древній мові...
Грім вщух, а натомість у просторі почувся спів птахів.
— Вже все закінчилося... — умиротвореним голосом сказав джин і опустив дівчинку босими ніжками в зелену траву.
Елізабет різко відкрила очі.
Вишневий сад... Легкий подмух вітру... Місяць в повній красі... І зірки над величними горами...
Вона завмерла. Що це за місце?!
— Тут так красиво! — натхненно вигукнула вона, вже й забувши про те, як страшно їй було пробиратися крізь бурю.
— Це твій дім... — мовив джин, струснув бубенцями на браслетах і створив магічну мелодію.
Елізабет окинула Феанорина здивованим поглядом, а потім завмерла, коли побачила за його спиною її...
Вона стояла серед квітів, божественно красива, неймовірна і така таємнича!
— Афіракхасі, — протяжно видав джин і озирнувся назад.
Марго стояла посеред поля і не розуміла, що відбувається! Її обличчя було здивованим і стурбованим одночасно. Сині очі пронизували поглядом дівчинку, а руки тремтіли, немов від ознобу.
— Феанорин, що відбувається?.. — запитала Марго, не відриваючи погляду від маленької космоліти.
Джинн усміхнувся, дивлячись на Елізабет.
— Це дочка Іллії, — заявив він, чим безсумнівно збентежив Кхасі.
Марго завмерла, не вірячи власним очам. Це золоте волосся! Ці риси обличчя! Не дарма їй наснилася Іллія, не дарма!
Дочка подруги стояла тут, перед нею! Маленька блондинка, так схожа на маму! Лише очі татові... Зелені, яскраві, живі...
Серце здригнулося. В цей момент Марго багато зрозуміла... І прийшло усвідомлення того, що Іллія — мертва...
Кхасі не стримала сліз горя і щастя! Подруги більше немає... Але є її дочка! Юна космоліта терруїнського походження...