Розділ 8.4 Котик

Олександр рушив до арки, щоб поглянути на незваного гостя. Звідки йому було ж знати, що гість виявиться натренованим східним воїном?
Лорду залишалося тільки похитнутися, коли в його груди вперлася котяча лапа... У широкій штанині...
— Перевіримо тебе, наскільки ти міцний жолудь! — закричав Іноске, летячи в повітрі, як справжній ніндзя із таємного клану.
Олександр не дозволив коту вдарити його ще раз. Він відскочив вбік і схопив перший потрапивший під руку предмет — коробку з шоколадками.
Іноске зробив сальто і приземлився на диван біля мадам Матильди. Та, до слова, навіть не зрушилася, спокійно пила чай (бог знає яку за рахунком чашку за сьогоднішню ніч).
— Признавайся, цілував чи ні?! — закричав кіт і став на одну лапу, балансуючи. Зробив кілька жестів, намагаючись викликати цим  у лорда істинний страх.
— Кого? — спитав Олександр, тримаючи коробку з шоколадками, як щит.
— Мою господиню! — вигукнув кіт і підскочив на дивані, змінюючи позу. — Я тут, щоб захистити її честь! Якщо ти цілував її — то тепер зобов'язаний на ній одружитися! Інакше я вб'ю тебе!
Олександр схопився за живіт від сміху. Цей незваний гість виявився справжнім комедійним персонажем. Чого варте одне його серйозне вираження морди.
— Я не одружуся з нею, можеш мене вбивати! — усміхнувся Олександр і розвів руками.
Кіт озирнувся на розкіш навколо нього. Почесав підборіддя. Чи не зарано вбивати такого знатного пана... Потенційного жениха?
— Я готовий дати тобі шанс передумати! Якщо ти відмовишся — значить, ти не чоловік! — заявив голосно кіт, піднявши кіготь догори.
Лорд хмикнув.
— А якщо я скажу, що готовий з нею одружитися? — видав він жартівливо і відразу ж опинився в обіймах кота.
Іноске стрибнув на нього, вчепився кігтями в його фрак і закричав:
— Дорогий пане, добра вам і процвітання! І цьому дому багатства та побільше! Щоб їжі було багато і золото під кожною дощечкою в підлозі ховалося!
Олександр здивувався. Ну, точно шут!
А кіт зістрибнув і почав танцювати навколо лорда, весело виляючи хвостом.
— А я, прекрасний мій господарю, буду муркотіти біля вашого теплого каміна і приносити вам капці! Ех, заспівав би вам зараз, та інструмента з собою немає!
— Артист! — буркнула Матильда. — Не дарма в нього зелені очі, він такий же меркантильний, як і ти, Олександре!
Кіт на неї озирнувся. Схоже, його розкусили...
Олександр опустив погляд на гостя і вручив йому напівпорожню коробку з шоколадками:
— Тримай і забирайся звідси!
Іноске взяв коробку, вдихнув аромат солодощів.
— М-р-р, шоколад! — промуркотів він, а потім завмер у здивуванні. — А... забирайся?.. Що значить, забирайся?! А весілля коли? Взагалі-то, я більше не хочу працюти!
Його обурливі крики рознеслися по всій вітальні.
Олександр осудливо похитав головою.
— Який ти наївний! Весілля не буде, я жартував!
Кіт витріщився на лорда і як зарядив у нього коробкою з шоколадками. Ті всі відразу висипалися, а в Олександра з'явилася ґуля на лобі.
— Що значить, жартував?! Ти що, безсмертний?! — закричав кіт і вкусив потенційного нареченого за ногу. До весілля заживе!
Олександр відскочив від нього і вказав на вихід.
— Прошу покинути мій дім! Негайно! — грізно рикнув він, але цьому наполегливому нахабному коту було безглуздо вказувати на двері, коли він учуяв запах багатства і їжі.
— А ні, нікуди я не піду! Я тепер буду тут жити! — заявив кіт і, схопивши з підлоги три шоколадки, запхнув їх до рота і дав драпака.
Лорд не вірив своїм очам. Нестерпно нахабний фамільяр, проте, такий як і його господиня.
— Куди тікає?! А ну, стій! — крикнув він негіднику вслід і побіг за ним.
— Не доженеш! Не проженеш! — закричав насмішливо кіт, піднімаючись по сходах.
Матильда проводила обох задирак пасивним поглядом і, з незадоволеним виразом обличчя, продовжила мучити кружку з чаєм.
Іноске стрибав по коридору, влаштовуючи справжній розгром і всіма силами перешкоджаючи лорду. Олександру довелося перестрибувати через статуетки та вазони з квітами. І навіть ухилитися від однієї картини. Тисячі вельмонет йшли в нікуди... Все зіпсував вандал хвостатий!
— Не псуй добро! В борги залізеш! Тут збитків на ціле придане! — хапаючись за голову, кричав Олександр гостю вслід.
— Я можу розрахуватися з тобою моєю господинею! Візьмеш її в дружини! Вона вміє готувати! І шити! І ситим і одягненим будеш! — весело вигукнув кіт, продовжуючи влаштовувати апокаліпсис.
— Божевільний! — рикнув Олександр і, зробивши ривок, накинувся на пустуна. Схопив вухатого за хвіст і притягнув до себе.
— Полундра! — зашипів кіт і повернувся до Олександра мордою. — Імператорський укус!
У чоловіка потемніло в очах. Цей маленький монстр вкусив його за руку і подряпав кігтями живіт.
— А торс у тебе сталевий! Поважаю! — ляпнув кіт і побіг далі, трясучи своїм жирним пузом.

Тим часом, поки в коридорі творилася вакханалія, Феанорд і Елізабет об'їдалися цукерками і пили каркаде.
— Як думаєш, це вони? — запитала заінтриговано Елізабет, поглядаючи на двері і прислухаючись до шуму, що доносився з-за них.
Джинн кивнув, бентежачи ланцюжки на каффах.
— У цьому немає сумнівів! Я чую крики Іноске... Вони прийдуть сюди, коли настане час, і я зможу застосувати магію. Залишилося дві хвилини до зіткнення! — промовив він протяжно, дивлячись на золотий наручний годинник.
Елізабет усміхнулася і залишила на столі ще один фантик.

У коридорі ж продовжувалася погоня. Коту вдалося залізти на люстру і звідти показувати лорду язика.
— Ось і привалило ваше щастя, шановний лорде Фрею! Приймайте в родину! — поставив він Олександра перед фактом.
— Злізай звідти, негайно! — гнівно топнув ногою чоловік.
— Тільки якщо даси клятву, що одружишся з Марго! — гойдаючись на люстрі, виставив умови кіт.
Лорд був на межі.
— Слухай ти, свахо хвостата, чого ти причепився до мене?!
— Одружишся чи ні?! Я тобі доплачу за неї! Я знаю, де на Інтосинському півострові заховане золото! — волав кіт, хитаясь туди-сюди.
Олександр на мить завмер.
— Золото? — здивувався він. — На Інтосинському півострові?! А це вже цікаво!
Але не встиг він зрадіти такій новині, як люстра не витримала мук і, разом зі свічками та Іноске, полетіла вниз.
Олександр прийняв дарування небес і слухняно ліг на землю, з люстрою та котом в руках.
— А ось і зіткнення! — вигукнув Феанорд, почувши гуркіт.
Елізабет рвонула з місця, щоб подивитися, що сталося за дверима, але джин її зупинив, схопивши за руку. Дівчинка стиснула губи і знову сіла на стільчик.
— Чекай! — буркнув Феанорин, жуючи цукерку.