Розділ 8.1 Ніндзя

Тим часом двоє незваних гостей пробиралися в дім через відкрите вікно на третьому поверсі. Добре, що Феанорд летючий джин, інакше б точно не потрапили в всередину дому, який знаходився під такою охороною.
Кіт стрибнув з валізи і пробігся коридором.
— П-с-с! Чисто! — махнув він джину і почав прокрадатися вперед, до сходів.
Але тут, десь у просторі пролунав дивний звук.
Кіт зробив перекид через коридор і притиснувся до стіни. За одними із дверей роздався шелест. Кіт несміливо підійшов до них і притулив вухо. Почав підслуховувати. Пошевелив носом і вусами, почесав підборіддя, вильнув хвостом у додаток.
Та за весь цей час більше не було видано жодних звуків.
— Хибна тривога! — відмахнувся кіт і поповз далі.
Феанорд покірно полетів слідом за Іноске. Він боявся за цього непосидючого шукача пригод. Сам би точно ніколи не пробрався в чужий дім. Це ж ризиковано!
А Іноске було не зупинити. Він, як істинний ніндзя, вирушив на пошуки скелетів у шафі, і навряд чи він боявся бути спійманим.
Спустившись на другий поверх, кіт вже почав більш повільно і уважно досліджувати територію. Розглядав усе, задумливо хмикав, примружував очі в пошуках таємниць і підказок. Тримав інтригу, довго вдивляючись у деякі речі в інтер'єрі, і весь час рвався порити ґрунт у квітковому горщику (напевно, йому просто не подобалася монстера).
Феанорд же помітив для себе щось куди більш цікаве, ніж просто квітковий горщик або картини, які не несли ні таємниць, ні сенсу. Він побачив у кутку коридора тумбочку, на якій стояла золота статуетка!
— Не смій її красти! — прошипів Іноске, коли валіза почала випускати білий туман з метою поглинути статуетку.
— Не збідніє лорд! — пихнув джин і вкрав усе, що погано лежало на тумбочці.
Кіт закотив очі від обурення.
— Давай подивимось ще й спальні! Може, тут є жіночі дрібнички, які тобі підійдуть!
— Я не проти! Мені б намисто змінити. І на лівому мізинці в мене всього два кільця, коли на інших пальцях їх по чотири! Як же я бідно жити почав!
— Ну так... Іншого я від тебе й не очікував почути.
Шмигнувши носом, кіт поповз до сходів і, переконавшись, що нікого немає поблизу, стрибнув на перила. Товста задниця під впливом законів фізики змусила Іноске слизнути вниз по перилам і опинитися на першому поверсі. Феанорд, до речі, був загублений на другому.
З вітальні доносився "тик-так". Годинник голосно відбивав секунди, і кіт під їхній такт, тихо, на самих подушечках лапок, підбирався до арки. Діставшись стіни, він притулився до неї і став прислухатися.
За стіною однозначно хтось був, але мовчав. Були чутні лише кроки і шурхотіння.
Кіт сів, намагаючись перевести подих. Продовжувати свої дослідження далі у нього вже не було сил. Давно не відпочивав і не їв.
Мовчання у вітальні тривало. Раз за разом роздавався дзвін чашки об блюдце. Хтось пив чай...
Іноске глибоко вдихнув аромат парфумів і почухав пузо.
— Напевно, баронеса там? — пробурчав він і наважився виглянути.
Лорд Фрей стояв спиною до жінки і дивився у величезне вікно, наполовину закрите оксамитовими шторами.
Матильда стукала ложкою по цукру і нервово сжимала чашку.
Здається, обстановка була вкрай напруженою.
Кіт хмикнув і окинув лорда оціночним поглядом. В якийсь момент він навіть забув, що є незваним гостем, і не варто так сильно виглядати з-за стіни.
Олександр був достатньо статним, красивим і мужнім чоловіком, щоб зачарувати воїна-Кота.
Іноске здивувався. Схвально кивнув головою.
— Красунчик! — бовкнув він і махнув лапою.
Чоловік одразу ж озирнувся. Занадто голосно це було сказано.
Кіт сховався і затамував подих. Тікати чи вдавати, що його тут немає?
— Ви теж це чули? — спитав Олександр у Матильди.
Баронеса кинула погляд на арку і мовила крізь усмішку.
— Не тільки чула, але й бачила. Фамільяр леді Марго тут!