Розділ 7.4 Милий татку

Лорд Фрей повернувся в помістя.

Коли камердинер хотів задати йому питання, він лише відмахнувся, жестом пояснивши, що не бажає розмовляти.

Дідусь, прикладаючи хустку до розбитого носа, покірно кивнув на примху пана і вирушив до екіпажу мадам Матильди.

Кучер повернув коня в упряжку і щось запитав у камердинера.

Обидва озирнулися на лорда.

Але Олександру було не до прислуги. Він ніяк не міг змиритися зі своїм рішенням і бажаннями Марго.

У відчаї, чоловік піднявся на другий поверх свого великого, але холодного палацу. Самотньо сів на краю сходів і звісив ноги вниз. Така поза зовсім не годилася для аристократа, але обставини змусили його поводитися недоречно.

— Татусю! Де ти був? — раптом пролунало питання із-за спини.

Олександр обернувся і побачив свою дитину, босу, в білосніжній нічній сорочці, з плюшевим ведмедиком в руках.

Зелені невинні очі пронизували його пильним поглядом, що вимагав негайної відповіді.

Чоловік насилу усміхнувся і покликав доньку до себе.

— Мусив відлучитися ненадовго. Але тепер я вже тут, з тобою, поруч, — сказав він лагідним голосом і простягнув до дівчинки руки.

— Ти якийсь сумний, — тихо промовила Елізабет і обняла батька. Поклала голову йому на плече, а ведмедика закинула до нього на коліна. — Розкажи, що тебе турбує?

Її питання прозвучало так по-дорослому. Олександр здивувався і не втримався від такої ж дорослої відповіді.

— Я не потрібен леді Марго. Вона не бажає зі мною спілкуватися...

— Ти їй не сподобався? — запитала схвильовано дівчинка, дивлячись на тата переляканими очима. От халепа! Як тато міг не сподобатися тій леді? Та такого просто не може бути!

— Не знаю, — знизав плечима чоловік, — скоріше за все, вона просто не хоче з нами зв'язуватися. Боїться і за нас, і за себе. Вона ж... із тієї ж раси, що й твоя мама...

Дівчинка кивнула.

— Так, весь цей час я відчувала, що все не так просто! А це й... Вона тобі сподобалася? — набравшись сміливості, Елізабет задала небезпечне питання.

Олександр трохи почервонів. Дочка застала його зненацька.

Його долоні спітніли, і він відвів погляд убік.

Елізабет усміхнулася. Такий смішний! Сором'язливий!

— Ах! Я не можу наважитися... — нарешті вирвав він із себе відповідь. — Я обіцяв бути вірним твоїй матері... Пробач, це занадто складно для тебе. Я не повинен обговорювати з тобою подібні речі!

Дівчинка сіла біля батька і, нервово стиснувши тканину сорочки, спробувала пояснити йому важливість подібних розмов:

— Але з ким ще ти зможеш це обговорити? Я твоя найрідніша людина у світі! — заявила емоційно вона. — Я не завжди розумію твої слова і зараз не знаю, як тобі допомогти. Але ти можеш просто поділитися зі мною своїми переживаннями!

Олександр завмер. Які мудрі та важливі слова говорить його дитина!

Він не витримав і пустив сльозу.

— Моя маленька бешкетниця, ти хочеш, щоб тато плакав через твої слова? — запитав він тремтячим голосом і обняв доньку.

Емоції хлинули безупинно. Він більше не міг себе стримувати. І дозволив сльозам скотитися по щоках.

— Я дуже сильно тебе люблю! — вигукнула Елізабет, ніжачись у його обіймах.

Олександр важко зітхнув.

— Елізі, я так хочу, щоб ти була щаслива! Заради тебе я був готовий впустити в своє життя цю леді, але...

— Тільки не сумуй! Все налагодиться! Ось побачиш, вона до нас ще повернеться! — запевнила його дівчинка і щиро посміхнулася.

— Ні! Не хочу її бачити! — різко насупився чоловік. Все ж сильно образився.

— Ну-ну! — насмішливо сказала Елізабет і схопила свого ведмедика в обійми. — Ось так ти її тримав! І фліртував з нею! Я все чула і бачила!

— Моя маленька мишка знову бешкетує? — усміхнувся Олександр, спостерігаючи за цим кумедним видовищем.

— Ха-ха! Тато веселий, нарешті! Бо кохання, воно таке, як згадав, то відразу ж розтанув! — з цими словами на устах дівчинка схопилася, і її світлі локони підскочили разом з нею.

Лорд зніяковів.

— Так, вже занадто пізно. Іди спати! — жартівливо вигукнув він.

Елізабет заспокоїлася і кинула погляд на двері своєї кімнати.

— Добре, я йду спати! А ти йди пояснюватися з мадам Матильдою. Вона у нас трохи не розуміє, що тут відбувається. На добраніч! — мовила поспішно вона і втекла.

Олександр провів доньку пильним поглядом аж до самих дверей. Лишень коли вона повернулася до своєї кімнати, він спокійно підвівся і вирушив на пошуки баронеси