Розділ 7.2 Чемодан, кіт і пан...

Лорд Фрей покинув місто і прямував до свого маєтку через поле.
На його обличчі став помітним смуток. Образа і розчарування полонили серце. Ще вранці він вважав цю дівчину злою відьмою, а зараз...
— Як я міг так легко її відпустити? — запитав Олександр сам себе, дивлячись у далечінь. — Мені скоро їхати... Тоді точно буде кінець! А зараз... Чи можу я так легко відступити, знаючи, хто вона така?
Його питання були важкими. І на них не існувало відповіді, принаймі в даний час.
Хіба він міг зараз розважливо думати? Його охопила образа. Він стільки зробив для неї, незнайомки, а вона викинула його зі свого життя!
Нервово стиснувши повід, чоловік змусив коня скакати швидше. Він намагався втекти якомога далі від Марго і цих почуттів...

Ну а горе-мандрівники все ще пробивалися крізь ліс.
— Якби ти послабив мої мідні ланцюги... Я б уже давно виліз звідси і застосував магію, щоб знайти шлях! — промовив протяжно Феанорд, літаючи між деревами туди-сюди в пошуках хоча б маленького промінчика світла в цій повній безкрайній темряві.
Іноске підтягнув штани і прийняв бойову позу. На них летіла летюча миша.
— Ти диви, що захотів?! Дякую, та я обійдуся без твоєї магії! — буркнув кіт і, підскочивши, дав летючій миші з ноги.
— Ти мене просто боїшся! Ха-ха-ха! — розсміявся басом джинн і полетів вгору, щоб швидше позбутися переслідувача.
Іноске отримав по голові голчастими гілками. Ойкнув і топнув лапою по кришці, змушуючи валізу спуститися вниз.
— Ага, прямо тремчу перед тобою! Думаєш, я таких як ти не бачив?! Одягнених, немов діва! — зашипів осудливо він і потанцював, виляючи хвостом і трясучи пузом. — Ще й танцюєш по-дівочому!
— На відміну від тебе, жирного, мені пасують такі танці! І взагалі, я — джин! Досить осуджувати мене за цяцьки! Я маю сяяти!
— Ну і сяй собі там у валізі! Хто тобі не дає? А на вулицю не лізь!
Феанорд пихнув на кота туманом і почав співати.
— Абу баду ба ки каратара мати са!
Його голос був досить мелодійним, але чомусь він дратував Іноске.
— Замовкни! — рикнув кіт, закриваючи вуха.
— Ага! Знаю, чим тебе заспокоїти! — закричав джин і струснув ланцюгами. — Ду ду іта майби туа!
Іноске не витримав і дав драпака. Зістрибнувши з валізи, він втік, куди очі дивляться.
Джин розсміявся в голос і полетів за ним слідом.
Кіт жваво біг крізь зарослі і стрибав через колоди, гнівно ричачи і наганяючи жах на світлячків.
А Феанорд продовжував співати для нього свої східні арії.
Іноске став дуже сердитим і стурбованим. Прискоривши біг до максимуму, він зробив різкий ривок і застрибнув у гілки ялинок, знаючи, що Феанорд заплутається в них і не зможе більше його переслідувати.
Але тут перед котом постало заповітне поле. Мов рай з’явилося перед зеленими очима.

— А-а-а! Свобода! — закричав Іноске, стрибаючи в траві, мов лань.
Чемодан же почав танцювати в гіллі ялинок. Ніяк вони його не відпускали. Застряг, як завжди. Але зате перестав співати.
Кіт на нього озирнувся і на радощах допоміг йому вилізти із пастки.
— Ми нарешті вибралися з цього проклятого лісу! — вигукнув Іноске і поцілував валізу.
— У-у-ух! Що ти робиш, смертний?! — обурився джин і, підхопивши на себе кота, почав сходити з розуму.
Кіт заволав, ледве тримаючись за ручку. Валіза літала, як божевільна! Кругами і серпантинами! Помста була жорстокою. Піднявшись високо в небо, джин пихнув туманом і кинувся вниз.
Іноске вже втратив свідомість від страху. Бог знає, на яку висоту піднявся Феанорд, але до землі було далеко. Летіли вниз з вітром.
Перед очима Іноске промайнуло все життя. Він приготувався до зіткнення з землею. Але тут стався бабах!
— Крууууууу! — пролунав чийсь писклявий голос, і коричневі пера залетіли коту до рота.
— Ти! — загаласував Іноске, тримаючи в лапах Балдуїна.
— Ке... — проронив драматично сокол і опустив крила.
— Вибачте! Ненароком збили! Хе-хе! — видав нервово джин і тихо пішов на посадку.
Іноске закинув сокола на плече і похлопав його по спині.
— Нічого, жити будеш, маленький! — усміхнувся він.
— Ку-ку! Маку киррр ку ката! — буркнув Балдуїн своєю мовою.
— Ага-ага! А чому ти, Марго, не супроводжуєш?
— Кеее! Кокоро!
— Зрозуміло, що нічого не зрозуміло! — відмахнувся кіт і зістрибнув з чемодана на землю, у буйні трави.

Тут, раптом, мимо поля, мов вітер, пронісся вершник.
— Балдуїн, до мене! — пролунав дзвінкий чоловічий голос.
Кіт присів навпочіпки і затаївся в траві. Джин також замаскувався.
Тільки сокол яскраво взмахнув крилами і вирвався з обіймів Іноске.
— Кірра! — закричав він і піднявся в небо.
Кіт проводжав його підозрілим поглядом і зробив перекид в бік вершника.
— Хм, хто це? — запитав він, ховаючись у траві, як ніндзя.

— Ба, хтось страшний! — прошепотів Феанорд.
Іноске звузив очі. Уважно оглянув вершника.
— Та ну... Якийсь аристократ!
— Угу... Але ж скільки в ньому магії! Боюсь я таких! — емоційно видав джин і відповз назад, ховаючись.
Лорд Фрей озирнувся довкола. Чужі звуки насторожували його.
Кіт з валізою зачаїлися.
Олександр хмикнув і простягнув Балдуїну руку.
Іноске розгублено почухав підборіддя і вирішив підібратися ближче до вершника.
— Куди це ти зібрався? — прошепотів Феанорд, але Іноске відразу ж на нього зашипів:
— Т-с-с! Не заважай! Я хочу за ними прослідкувати!
— Для чого?
— Треба! Здається, це той самий лорд Фрей!
— У-у-у! Думаєш? — здивовано видав джин і також наважився подивитися на загадкового вершника зблизька.
— Ну, як бачиш, цей пернатий негідник йому підкоряється... — знизив плечима кіт.
— Хм, а лорд непоганий! Статний, молодий...
— При грошах... Сподіваюся, Марго його не покусала, і ми маємо всі шанси захопити цього вельможного пана в нашу компанію!
Джин напружено зітхнув.
— Ну! Або пан, або пропав! Йдемо за ними!
Кіт усміхнувся на зламаного клика і заліз на валізу. Попереду чекали пригоди!
А лорд Фрей навіть і не підозрював, що двоє непутящих помічника леді Марго взялися його переслідувати!