Частина 5.4 Капризні красуні

Що ж, Олександру довелося змиритися з такою гостею. Він допоміг Марго підвестися і, як справжній порядний джентльмен, нахилився за її розсипаними шоколадками. Підібрав декілька і простягнув їх їй на долоні.
— Не вдарилися? — спитав він, крізь натягнуту усмішку. За таку поведінку сам би щиглика дав.
— Ні, все добре! Вибачте, я така незграбна, мені так соромно! — прикриваючи рот долонею, скромно видала Марго і відвела збентежений погляд убік. Витівка знову вдалася!
Олександр кинув несхвальний погляд на Матильду і глибоко зітхнув. Гостя виявилася ще тією штучкою!
Баронеса впилася в чашку чаю, вдаючи, що її тут зовсім немає.
Лорду нічого не залишалося, як продовжувати втримувати образ спокусливого джентльмена. Як би там не було, один вечір витримати можна.
Розгорнувши обгортку шоколадки, Олександр знову запропонував Марго поласувати солодощами.
Дівчина не залишилася в боргу, і, обдарувавши чоловіка грайливим поглядом, наблизилася до нього і відкрила рота.
Олександр зрозумів натяк і підніс шоколадку до її губ.
Марго почувала себе дурним наївним дівчиськом в цей момент. Але так було потрібно!
Олександр розтанув від цього вчинку, так само як і шоколад на губах Марго. Давно він не займався подібними розпусними речами.
Сама того не знаючи, ця дівчина розпалила в ньому вогонь. Нахабна пустунка, яка вирішила звести його з розуму своєю поведінкою. Але чомусь він повівся на все це і слухняно йде у неї на поводі.
Марго не зводила з чоловіка погляду. Так, потрібно змусити його шкодувати про те, що сталося на ринку. Потрібно добитися  його поразки!
І її витівки тривали! Як кажуть, у кравців око на недоліки. Марго помітила, що з жилетом цього прекрасного джентльмена не все гаразд!
— У вас відпадає ґудзик! — вигукнула вона, і потягнула за ґудзь, що ледве тримавяся на одній тоненькій ниточці.
Олександр затамував подих.
Ні, це точно не сором'язлива леді. Це відьма! Найсправжнісінька!
Марго усміхнулася, бачачи, як збентежився лорд.
— Потрібно буде пришити його назад! У вас випадково не знайдеться гостренька голка та нитка в тон? — поцікавилася вона грайливо, посмикуючи його за край жилета.
Чоловік відсторонився, знову рятуючись від цієї настирливої єгози.
— Так... Думаю, знайдеться... Отже, виходить, ви шиєте одяг? — запитав зацікавлено він, намагаючись хоч трохи відволікти дівчину від цих досить непристойних ігор.
Марго також різко змінила настрій. Чи справді йому стало цікаво дізнатися про неї більше?
— Ви абсолютно праві! — задоволеним голосом мовила вона і відсунулася від чоловіка, залишаючи його в спокої. — Але я працюю на себе! І в мене є своя майстерня «Ательє мадам Марго».
Олександр здивувався. Одразу згадався той дім з манекенами, який він бачив вранці, виглядаючи у вікно карети за проханням доньки.
Елізабет також здригнулася, почувши ці слова. Їй так сподобалися ті сукні! Вона несміливо виглянула з-за стіни, щоб знову побачити прекрасну леді.
Яка ж вона красива і витончена в цій бежевій мереживній сукні! Романтична, ніжна, чарівна. Ах!
Елізабет була зачарована. Ця виняткова  атмосфера, яка линула від Марго, з кожним її рухом, з кожним поглядом, не могла залишити її байдужою.
— Я теж хочу таку сукню... — буркнула дівчинка і стуснула ногою стіну, капризуючи.
— Не погано, Марго! — вигукнув голосно Олександр, щоб перекричати Елізабет. — А чому саме "Ательє мадам Марго"? Ви ж ще начебто леді! — усміхнувся він, як дурник, і знову рознервувався.
Донька не переставала себе видавати. Вона вже не по-дитячому бушувала за стіною. Здається, їй набридло підслуховувати, і вона воліє увійти в вітальню, але боїться.

Марго в черговий раз покосилася на арку, але не подала виду, тільки відповіла на запитання лорда:
— Так звучить солідніше. Клієнтів більше. Та й у житті я надаю перевагу такому зверненню. Люблю, коли до мене кажуть "мадам"!
Олександр хмикнув. Яка вся солідна, повзає тут по ньому за шоколадками.
— Для мене ви — леді. Юна, невинна леді! — трохи насмішливо видав чоловік і грайливо торкнувся кінчика її носа.
Марго зніяковіло моргнула.
— Мені двадцять шість! — заявила вона, якось образливо. Хоча, її поведінка зараз тягнула максимум років на п’ятнадцять.
Хіба цей чоловік міг сприйняти її як серйозну дорослу дівчину? Після всього, що вона тут витворяла, він точно не вважає її порядною і мудрою.
— Вам справді двадцять шість?! Виглядаєте на вісімнадцять! — усміхнувся чоловік і хотів ще чогось додати, але тут, зненацька, з-за його спини донісся капризний дитячий голос:
— Татку, я хочу увійти в вітальню! Мені набридло стояти під стіною і підслуховувати!
Марго пронизала чоловіка запитальним поглядом. Хоча вже й так все було ясно — увесь цей час він всіляко приховував присутність дитини.