Частина 5.3 Шоколадку бажаєте?

Елізабет тихенько спустилася ссходми, як тільки батько з гостею увійшли в вітальню. Як же хотілося зблизька подивитись на загадкову леді.
Але без дозволу батька дівчинка не наважилася з'явитися перед гостями. Вона лише тихо притулилася до стіни в передпокої, аби підслухати розмову...

Олександр провів Марго до дивану і запропонував їй сісти. Прислуга відразу ж подала чай, але дівчина відмовилася і підозріло поглянула на арку, що розділяла передпокій і вітальню.
— Мені здається, я чула дитячий голос, — мовила здивовано Марго, і спробувала вислідити в прихожій чиїсь силует.
— Вам здалося! — відмахнувся Олександр і усівся прямо перед дівчиною, щоб загородити їй вид на арку. Спершись ліктем на спинку дивана, він наблизився до гості і усміхнувся. Його красиві очі спалахнули загадковим вогником, і Марго відразу ж стало ніяково. Він так дивився на неї... Прямо в душу заглядав. Вона не витримала, відсахнулася і завмерла.
Який милий! Хоч бери і бий, щоб стільки не звабляв. Душка!
— Ну ось! Вже приворожує! — вигукнула Елізабет, підглядаючи.
Марго відразу ж кинула погляд на арку.
— Ой, знову цей голос! — видала здивовано вона, і покосилася на баронесу, сподіваючись почути хоч якісь пояснення.
Але Матильда лише зробила ковток чаю і знизила плечима, роблячи вигляд, що нічого не знає.
Олександр рознервувався і спробував викрутитися з ситуації. І не знайшов нічого ліпшого, ніж озирнутися на камердинера, який відповідально стояв біля арки і чекав наказів пана.
— Люцій, не чихай при гостях! — проворчав лорд і одразу ж уперся поглядом у стіну. Нервово смикнув губами, відчуваючи, що донька ховається десь там.
Марго притихла. Здається, лорд не збирається пояснювати їй, кому належить цей загадковий голос.
Ну а Люцій вимушено усміхнувся на слова пана і закивав, паралельно поглядаючи на мадмуазель Елізабет, яка, мов шпигун, притискалася до стіни, підмигувала йому, і благала не видавати її присутності.
Олександр напружено зітхнув і знову нахилився в бік Марго.
— Може, шоколадку бажаєте? — поклавши руку на спинку дивана, запитав він, а потім зовсім «випадково» торкнувся волосся дівчини.
Марго затамувала подих і покрилася рум'янцем. Його пальці нахабно занурилися в її каштанові локони.
— Може, і бажаю... — буркнула вона, і нервово стиснувши складки сукні, заглянула лорду за спину. Поряд з диваном стояв столик, на якому лежала ціла коробка маленьких шоколадок у червоних обгортках.
— М-м, леді Марго, вам так личить цей румянець, ви схожі на солодку полуничку, — промуркотів чоловік, розглядаючи прекрасне обличчя гості.
— Дивіться, не закохайтеся! Ха-ха! — кокетливо засміялася дівчина і вирішила помститися цьому солодкому ловеласу. Чисто так, ненароком, присунулася ближче і вперлася плечем лорду в груди. І ще й руку поклала йому на коліно, щоб він остаточно залишився спантеличеним.
— Кхм! Ви дуже смілива! Але, знаєте, леді не личить так себе поводити! — крізь важке дихання видав Олександр і відсунувся, рятуючись.
— Ви злякалися? — поцікавилася насмішливо Марго, і потягнулася за шоколадом.
Чоловік притиснувся до спинки дивана. А це обов'язково через нього діставати солодощі? Практично лягти йому на коліна і тягнутися за чортовою шоколадкою?!
Він мимоволі підняв погляд на мадам Матильду, яка ледь не подавилася чаєм, спостерігаючи цю картину.
Олександр вказав на Марго, мовчки запитуючи, що це вона творить?!
Баронеса розвела руками. Нуль коментарів.
Елізабет знову виглянула з-за стіни і в ту ж мить закрила рот долонею, стримуючи сміх. Тато почервонів від збентеження. Такий кумедний. А прекрасна леді набрала цілу жменю шоколадок... Тягнула час, як могла... А потім не втрималася і впала — рука зірвалася з підлокітника.
Олександр завмер, коли Марго вляглась йому на коліна і притиснулася своїми вигинами до його стегна.
Баронеса відвела ошелешений погляд і стала червоною, мов ті обгортки на шоколадках, які епічно покотилися по підлозі, вивалившись з руки незграбної Марго.
Дівчина простогнала. Все розсипала, ще й вдарилася головою об підлокітник.
Ось так і закінчуються замахи на беззахисних джентльменів...