Частина 5.2 Джин

В цей час Іноске сидів на порозі дому і дивився на зірки. Хвостом він відганяв від себе комарів, які намагалися попити його крові і заважали розглядати тисячі небесних світил.
В один момент вздовж неба пролетіла комета.
Кіт схопився і склав лапки в молитві.
— Дай бог, щоб господиня вийшла заміж! — вигукнув він, загадавши бажання.
Але, здається, кометі було однаково на його примху. Вона полетіла далі, залишаючи за собою яскравий хвіст байдужості.
Кіт опустив лапи. Щось він не був впевнений у тому, що заповітна мрія здійсниться.
Коли Іноске в третій раз за хвилину вкусив комар, він нарешті вирішив повернутися в дім. І почав намотувати круги по кімнаті. Ходив туди-сюди, чухаючи бік, який свербів від комариного укусу, і нервував.
Зараз до нього прийшло усвідомлення того, що господині недостатньо просто завітати в гості до чоловіка. Потрібно йому ще й сподобатися!
Занепокоєний, кіт не знаходив собі місця, переживаючи за долю Марго.
Феанорд прокинувся від його "топ-топ". Загримів ланцюгами і заричав:
— Чого ти ходиш та ходиш?! Сядь собі!
Кіт зупинився і обурено розвів лапами.
— Я хвилююся! Вона ж така безтолкова в цьому ділі! — заволав він.
— Зате красива, — мрійливим голосом видав чемодан.
— Вона не вміє спілкуватися з чоловіками! — знову обурено ляпнув кіт.
— І що? Зате в неї така апетитна фігура! — вигукнув Феанорд, захоплюючись.
— Ти дурень? — уперши лапки в боки, похмуро запитав Іноске.
Валіза вилізла на пару сантиметрів з-під шафи.
— Ні, я просто цінитель жінок! На відміну від одного нудного кота! — на заключення басом видав джин.
Іноске напружено зітхнув і зажмурився. Спробував заспокоїтися. Відпустити ситуацію...
Але Всесвіт був проти.
В животі раптово заурчало. Кіт витріщив очі і побіг на кухню. Так, потрібно заїсти!
Він моторно заскочив на полицю, дістав кошичок з бубликами і облизався. Бублики пахли так апетитно і пряно, що Іноске набив ними повний рот, та ще й на пальці понатягав, мов кільця.
Жуючи, він повернувся назад у вітальню.
Джин відчув пряний запах і розлютився:
— А ну ділися!
Іноске щось проворкотів з повним ротом і, прийнявши бойову позу, кинув у валізу бубликом.
— М-м, з маком! Я люблю мак! — ніби дитина, зрадів смаколикам Феанорд, і поглинув бублик своїм магічним туманом. — Як смачно! Частіше б наша прекрасна, улюблена Маргарита балувала нас такою добрятиною.
Кіт промовчав. Він намагався забути про Марго хоч на хвилину. А цей, як на зло, нагадує!
Жуючи бублика, Іноске знову закрив очі і занурився в астрал. Лише він і думки про вічне... Ну, і бублик.
— Все буде добре, все буде добре... Вона вийде заміж, і ти, нарешті, підеш у відпустку... Не будеш більше шити... Не будеш підмітати двір... Не будеш годувати дурних курей... Взагалі нічого не будеш робити... Тільки кататися, як сир в маслі, і їсти... — шептав собі під ніс Іноске, закусуючи кожну фразу смаколиком. — Їй залишилося тільки закохати в себе багатого чоловіка, і заживу я під дахом дому шановного пана, як справжній цар!
Але, на жаль, медитація не вдалася. Занадто неправдоподібно все звучало. Мрії, далекі від реальності.
Кіт знову зірвався.
— Вона не зможе його покорити! — прийшовши до тями, закричав він крізь сльози. — Вона — дика!
— Так-так! — підтакував джинн. — Не зможе! Будеш з мітлою і голкою до кінця життя ходити.
— Я впевнений, що вона все зіпсує! — знову заскреготав кіт і підповз до валізи, щоб випалити свої страждання прямо на неї. — Ми приречені працювати все життя!
— Давай краще поспимо! А-а! — запропонував Феанорд і зітхнув. — Ось прийде Маргарита додому і розповість, що там, та як воно... Ранок вечора мудріший!
Кіт усівся на підлогу і закрив лапами морду.
— А-а! Горе на мою котячу голову!
Джинн голосно зітхнув.
— Та що ти стільки ниєш?
— А раптом вона йому не сподобається?! — заревів Іноске і покосився на стіл, завалений незакінченими виробами. — Прийдеться знову працювати!
— А якщо навпаки? Він їй не сподобається? — раптом запитав Феанорд.
Кіт вскочив від обурення.
— Ага, зараз би ще молоді холості багаті лорди не подобалися! Ти диви! Тоді точно дурна, якщо його упустить!
Ці слова вразили Феанорда. Він не витримав і засудив Іноске:
— Я думав, ти її любиш... А насправді, ти хочеш видати її незрозуміло за кого. Ти ж не знаєш цієї людини, раптом він небезпечний для неї?!
Кіт завмер з відкритим ротом. Здається, він усвідомив зворотний бік подій.
— Думаєш?! — вигукнув зі страхом в очах.
— Я просто дивлюсь за горизонт! Це ти весілля-весілля, гроші-гроші! А я недовірливий! І взагалі, якби моя воля, я б не відпустив її в гості до незнайомця.
Слова Феанорда звучали переконливо. Вони ж дійсно нічого не знають про цього лорда.
— А-а-а! — закричав Іноске. — А раптом з Марго справді щось трапиться?
— Все буде на твоїй совісті... Хоч би пішов разом з нею в гості! — продовжував джин осуджувати фамільяра.
Кіт побігав схвильованим поглядом по кімнаті і, поміркувавши над ситуацією, твердо заявив:
— Так! Ми йдемо до неї!
Чемодан навіть не встиг нічого відповісти на ці слова. Кіт схопив його за ручку і витягнув з-під шафи.
— Е-ей! Ти що, безсмертний?! — заричав Феанорд, опираючись і бушуючи в лапах бешкетника.
— Я поділився з тобою цукром, тому ти мені винен! — заявив Іноске, тягнучи валізу на двір.
— Ти справді хочеш вирушити в помістя цього лорда Фрея? — здивовано вигукнув джин.
— Так! І ще раз так!
— Божевільний!
— Часу мало! Потрібно летіти! — поспішно видав кіт і  нахабно заліз на чемодан.
— Ей! Злізь з мене! Негайно! — обурився той і підскочив, намагаючись позбутися вершника.
Кіт ляснув його по кришці і закричав:
— Феанорін Данталіон! Ти джин, ти повинен виконувати бажання!
Чемодан пихнув на нього білим туманом.
— Казок наслухався?
— Давай-давай! Летимо! — закричав Іноске, б’ючи хвостом по його задній частині.
Чемодан змирився і виростив по боках чарівні білі крила.
— А ти хоч дорогу знаєш? — взлітаючи в небо, запитав підозріло він.
— Зараз знайдемо і дорогу, і того лорда! — закричав войовничо кіт і зав'язав під вухами червону стрічку. — Сміливий воїн Іноске Хімару дістане будь-кого! Навіть з-під землі!
— Точно божевільний! — проворчав Феанорд, тягнучи на собі п’ять жирних нахабних кілограмів.
Але літати по місту все ж було весело. Особливо по трактирній вулиці, де п’яниці верещали і хрестилися, бачивши літаючу валізу та вершника-кота.