Частина 5.1 Солодка парочка ❤️

Всю дорогу Марго мовчала. Вона була ніби на голках: дихання напружене, коліна трусяться, серце калатає.
Баронеса бачила її тривогу і лише невимушено усміхалася. Швидше за все, навіть потішалася в душі над молодою леді, яка вся тремтіла перед зустріччю з чоловіком.
— Не варто його боятися, він не сильно кусається! — в один момент наважилася на кілька слів Матильда і прикрила рот долонею, щоб не засміятися.
Марго фиркнула на її слова.
— Було б кого боятися! Він зніжений павич! — насмішливо відмахнулася вона.
Баронеса скорчила незадоволену гримасу. Здається, не можна чіпати лорда Фрея і обзивати його такими словами.
— Ви впевнені? Погано ви розбираєтеся в чоловіках... — відверто висловилася вона і відвернулася.
Марго насупилася, дивлячись на неї з-під лоба.
— Я ненавиджу чоловіків! — сміливо заявила вона.
Матильда покосилася на неї і осудливо похитала головою.
— Вони нас теж не люблять, і що з того? Головне, що ми вигідні одне одному!
— Мені здається, ваш лорд Фрей не поважає жінок! Бо він поводився, як негідник! — сердито склавши руки на грудях, вигукнула дівчина.
Матильда промовчала. Вона не стала переконувати Марго в протилежному. Та й часу на це не було.
Екіпаж вже під'їхав до маєтку Фреїв.
Як тільки коні зупинилися біля фонтану, баронеса вийшла з карети з гордо піднятою головою.
Марго несміливо вийшла слідом за нею і оглянулася на Балдуїна. Сокіл заперечливо похитав головою, заявляючи, що він не збирається йти з нею до палацу.
Дівчина знизила плечима на цю примху і, звісно ж, не стала благати сокола скласти їй компанію. Одного лорда Фрея для веселощів буде достатньо!
Баронеса махнула дівчині, закликаючи її не топтатися на одному місці, а поквапитись, адже час піджимає!
Марго йшла вздовж алеї і навіть не оглядалась довкола. Ніби її зовсім не цікавила розкіш маєтку.  Їй був байдужий навіть сам палац. Її погляд був прикований тільки до парадних дверей. Важко було зібратися з духом і знову зустрітися віч-на-віч з цим зарозумілим павичом. Але вона трималася.
Дворецький відкрив двері і впустив у дім Матильду. Марго ж застигла на порозі. Боялася входити. Все-таки дім новоспеченого ворога!
Лорд Фрей спустився по сходах, і Матильда, побачивши його, відразу ж вклонилася:
— Доброго дня, Олександре! — як кішка замурчала вона і витончено простягнула чоловікові руку.
Лорд підійшов до гості і без роздумів поцілував її тонкі пальчики.
— Салют, мадам Леорін! Чудово виглядаєте! — захоплено вигукнув він, окинувши жінку оцінюючим поглядом.
Сукня і справді їй підходила. Матильда навіть помолоділа на десяток років в цьому весняному образі.

— Вельми дякую! — усміхнулася баронеса. — Марго просто чарівниця! Це її заслуга! — оглянулася назад і кивнула, запрошуючи дівчину увійти в дім.
— Ви?! — витріщився чоловік на незвану гостю, і ледве втримався на ногах. Зла відьма дістала його навіть вдома!
— Я! — вигукнула Марго і переступила через поріг. Раптом звідкілясь з'явилася сміливість.
— Яка несподівана зустріч! — крізь зуби видав Олександр і сам захлопнув за Марго двері. Дворецький від страху притиснувся до стіни. Від пана летіли іскри.
— Рада вас знову бачити! — кокетливо мовила Марго і безсоромно тикнула пальцем чоловікові в груди. — Обурення вам дуже личить!
Олександр стиснув губи від гніву. Якби вона не прийшла з баронесою — точно б вигнав на двір.
— Я, звичайно, все розумію, але що тут робить ця... Леді? — запитав він суворо у Матильди і всім своїм виглядом вимагав пояснень.
— Захотіла і прийшла з супроводом! Ти проти? — дивлячись на чоловіка з-під лоба, запитала баронеса. Так грізно, що заперечити лорд Фрей їй просто не зміг.
— Щиро запрошую! — гаркнув він і вказав рукою в бік вітальні.
Матильда усміхнулася.
— Це леді Марго! — емоційно вигукнула вона, представляючи йому дівчину і дбайливо гладячи її по спині. — Вона трохи тебе соромиться, як бачиш. Але, правда, вона сама поезія, краса?
Марго ледь не згоріла від сорому. Що це баронеса витворяє?! Щоки покрилися рум'янцем в одну мить. Чи то від злості, чи від збентеження?..
Олександр також рознервувався.
— Приємно познайомитися, богине! — награно усміхнувся він і відступив на крок від молодої гості. Та ну її, цю відьму!
Баронесі не сподобався його тон.
— Ти забув правила етикету, поки веселився в савані з дикунами? — похмуро спитала вона і ляснула його віялом по плечу.
Олександр зустрівся з її поглядом. А краще б не зустрічався. На нього дивився сам чорт. Лорд поблід. Здається, Матильда була на межі нервового зриву.
Тож, він зібрався з духом і схопив руку Марго, щоб поцілувати її, як і належить за етикетом.
Дівчина завмерла. Його красиві губи сором'язливим поцілунком накрили її руку...
Чомусь, коли він доторкнувся до неї, їй одразу ж захотілося втекти...
Марго не могла змиритися з тим, що відбувається. Він цілує її руку... Та як він сміє її торкатися? Чортів етикет! Якби не правила вищого суспільства — вже давно б вдарила цього мерзотника по одному особливому місцю!
Але, як би там не було, поцілунком її обдарував справжній чоловік... І від цього стає зовсім ніяково.
Марго відчула, як сильно горять її щоки. І коліна знову тремтять. Чоловік... Страшне створіння! Давно вона з таким не зв'язувалася.
А він, як на зло, не відпускає її, негідник! Поцілував, як годиться, але на здивування всім — не вивільнив її руки зі своєї! Тримає, диявол, і усміхається!
— Не варто мене соромитися, леді Марго. А то горите, наче я вас голяком зустрів! — веселим голосом промовив лорд і почав насміхатися над гостею.
Баронеса кинула на парочку хитрий погляд і непомітно втекла. Тихим, але швидким кроком направилася в вітальню, залишаючи їх наодинці.
Марго стиснула куточками губ, стримуючи свої емоції. Які жарти надумався жартувати тут цей нехрист!
Але вона не хотіла поступатися Олександру в зухвалості, тому без сорому підійшла до нього впритул і наблизилася до його вуха.
— Сподіваюся, моя витівка не завдала вам шкоди? Ха-ха! — насмішливо запитала вона, згадуючи те, що сталося на ринку.
Чоловік здивувався. Ось нахабна! І п’яти хвилин не минуло, як вона переступила поріг його дому, а вже дихає йому в шию. Пекло, хоч метелика з-під коміру знімай і ґудзик розстібай!
Занадто близько ця леді... Ні, не леді, відьма, справжня!
— Якщо хочете, можете самі перевірити після вечері, що все там у мене... Просто чудово! — прошепотів Олександр, не залишаючись в боргу.
Марго зрозуміла його натяк на непристойне. Як же їй хотілося зарядити йому на повну! Бо вочевидь напрошувався на  «катюзі по заслузі». Але етикет не дозволяє ображати таких прекрасних джентльменів.
— Напевно, я втримаюся від вашої привабливої, гарячої пропозиції! — відмахнулась Марго і хотіла відступити на декілька безпечних кроків від цього мерзотника, але він не дозволив!
Його долоні лягли їй на талію, нахабно і владно.
— А куди ви втікаєте, леді Марго? Боїтеся, що я почну вам мститися? — спитав з іронічною усмішкою лорд.
Марго здригнулася. Чоловік... Тримає її за талію?
— Відпустіть мене! — вигукнула вона і спробувала його відштовхнути, але цей, на вигляд не такий вже й величезний чоловік, виявився міцним, мов скеля.
Олександр озирнувся по сторонах. Його погляд зачепився за дворецького. Той відразу ж відійшов від дверей і поспішив зникнути. Одного погляду пана було достатньо, щоб піти за попутним вітром, навіть наказу не знадобилося.
Марго стало лячно. Тепер вони з лордом залишилися зовсім одні в передпокої.
— Я вас відпущу! — проричав чоловік, дивлячись дівчині прямо в очі. — Тільки потрібно відповісти на одне питання! Говоріть, навіщо ви прийшли в мій дім?! — суворо запитав він і схопив її за передпліччя.
— Я не хотіла приходити сюди! Але баронеса не залишила мені вибору! — на одному диханні видала Марго і завмерла. Вже й не пам'ятала, коли востаннє хтось дозволяв собі тримати її в такому полоні.
— Брешете! — закричав чоловік на всю прихожу.
— Ні! Не брешу! Навіщо мені йти до того, хто мене принизив?! — на підвищених тонах промовила Марго. І їхня сварка підняла на вуха весь дім.
Матильда вилетіла з вітальні і пронизала лорда запитливим поглядом.
— Олександр, що відбувається?! — обурено запитала вона і, здається, вже була готова йти заступатися за дівчину.
— Все гаразд, мадам Матильдо! — вигукнула Марго, побачивши, що баронеса зараз втрутиться в їхні розбірки.
— Не гарчіть один на одного! Ви не собаки! — крізь зуби сказала жінка і з гордо піднятою головою повернулася назад до вітальні. Олександр проводив її стурбованим поглядом. Ледь не попався! Міг і отримати за свою непристойну поведінку.
Він відпустив Марго і запитав вже більш спокійним тоном:
— Справді, все гаразд?
Дівчина сердито склала руки на грудях і відвернулася:
— На ідіотів ображатися не варто! Тож, точно все гаразд!
Олександр спробував витиснути з себе усмішку. Здається, комплімент від цієї молодої леді йому не зовсім сподобався. Але від відьми іншого й не варто чекати.
— Можна вашу руку? — запитав він, обхопивши зап’ястя гості.
— Що? — перелякано здригнулася Марго.
— Я проведу вас у вітальню, як годиться. Ви не заміжня, а я холостяк. Етикет Авіасана вимагає! — пояснив чоловік свої наміри.
І в цей момент він почув шурхіт, який змусив його різко обернутися обличчям до сходів.
Зелені оченята замиготіли серед напівтемряви. Чоловік затримав подих. Елізабет...
Марго ж нарешті наважилася подати лорду свою руку. Олександр взяв її, не відриваючи погляду від сходів.
Елізабет дивилася на новоспечену парочку через перила. Вона була розгублена, зачарована і спантеличена.
— Дідько... Дуже вчасно... — пробубнів чоловік, розуміючи, як дочка може витлумачити те, що зараз бачить.
— Що? — перепитала Марго, не почувши його бурчання.
— Нічого! Не звертайте уваги... — відмахнувся Олександр і напружено зітхнув. Дочка не зводила з них погляду.
Через це він не став затримуватися і вирушив разом з гостею в вітальню.
Марго йшла так тихо і обережно. Їй чомусь хотілося втратити свідомість. І прокинутися вдома... Цей чоловік, істинний мерзотник. Костюм сидить на ньому, як влитий. Жилет красиво облягає торс... Крій штанів просто бездоганний. Ідеально йому підходить. А ці завитки чорного волосся шикарно вкладені на скронях... І смарагдові очі... Ах, правду кажуть, диявол ховається в деталях!
Олександр зиркнув на неї з нерозумінням. Знову почервоніла, і дивиться незрозуміло куди, в порожнечу...
Хоча він і сам не знав, як себе поводити. Адже давно вже не підпускав до себе жінок...
Елізабет провела їх ошелешеним поглядом.
— У нашому домі леді! — закричала вона і накрила щоки долонями, в здивуванні.
Марго озирнулася, почувши дитячий голос. Невже у лорда є дитина?..