Частина 4.3 Щоб він закохався...

Минуло кілька хвилин, і панянки зустрілися в вітальні: дама в яскраво-зеленій сукні та леді в темному вбранні.
Баронеса пронизала Марго запитливим поглядом. Здається, зовнішній вигляд дівчини їй зовсім не сподобався.
Марго одяглася так строго і похмуро, наче зібралася на похорони.
— У вас кіт помер, чи що? — з чорною хмарою над головою запитала Матильда. Ще трохи і серед кімнати вдарить блискавка гніву.

— Нічого я не помер! — прохрипів Іноске зі свого лежака.
— Мовчати! Не з тобою розмовляю! — втратила самовладання баронеса і налетіла на Марго. Витріщилася на неї, мов палач на підсудного, і всім своїм виглядом вимагала пояснень.
— Думаєте, занадто багато темних відтінків? — спитала дівчина, трохи нервуючи.
— Ні, занадто мало! — закричала жінка, не витримавши. — Вперше бачу, щоб молода дівчина одягалася як стара бабка! Швидко знімайте з себе це неподобство! Правду кажуть, шевець без чобіт. Шити такі неперевершені сукні, а самій ходити в чорних лахміттях. Не ганьбіть мене! І не змушуйте шкодувати про мою пропозицію!
Баронеса розійшлася не на жарт. Чого варта була одна її жестикуляція. Марго довелося відсахнутися, щоб жінка її не вбила.
— Я вас зрозуміла... — проронила тихо дівчина, повільно відходячи від розгніваної мадам.
Матильда глибоко вдихнула, щоб прийти в себе і заспокоїтись.
— Покажіть мені свій найкращий наряд! Я знаю, що він у вас є! І не дуріть! Лорд Фрей не одружений, подумайте про це. Заступництво вам не завадить!
Кожне її слово звучало так переконливо, що Марго відразу ж стало лячно за своє майбутнє. Заступництво, егіда?! Від цього?! Ой-йой! Та найстрашніше те, що ця жінка може змусити лорда Фрея стати покровителем. Її характер... Ах, все-таки вона дійсно гірша за диявола!
— Та ви що?! Навіщо мені заступництво цього павича?! — спробувала обуритися Марго, хоча й знала, що з цією дамою краще не сперечатися.
Баронеса спочатку промовчала. Здається, вона обурилася не менше, і навіть одразу не могла підібрати слів. Змахнувши на себе віялом, вона пробіглась поглядом по кімнаті і, з важким видихом, наважилась висловитися:
— Послухайте мене, стару жінку з вищого світу. Піднятися може кожна! Головне — думати головою і знати, до кого залицятися. Лорд Фрей надзвичайно красивий і багатий! Навіть якщо нічого не вийде — спробувати, все ж, варто. Ви прекрасна вихована леді, без труднощів зможете влитися в вищий світ. Не знаю, які скелети ви ховаєте у своїй шафі, окрім ганчірок, але у вас є те, чого не приховати! Манери, подача, вміння тримати себе, бездоганна постава зрештою!
— Та ні! Ви перебільшуєте! — відмахнулася Марго, награно усміхаючись і ледве тримаючись на ногах від почутого. Тепер йти в гості до лорда Фрея стало ще страшніше. Баронеса навигадувала такі плани! Боязко навіть подумати, що з цього вийде?
Втім, Матильда була налаштована рішуче і навіть не особливо цікавилася тим, чи бажає сама Марго цього заступництва, або хоча б дружби з людиною, яка при першій зустрічі штовхнула її в калюжу?!
— Так, я хочу побачити наряд! — віддала наказ баронеса, немов генерал, і кинула на Марго впевнений погляд.
Дівчина мовчки рушила в спальню. Знову порилася в шафі. І знайшла там декілька зовсім нових, ще не вигуляних на вулицю речей.
— Ось... — тихо мовила вона, стоячи в дверному отворі і показуючи Матильді одяг.
Жінка уважно оглянула демонстровані сукні та блузки.
— О-о! Це вже інша справа! Нужбо, одягніть це! — вказала вона на бежеву мереживну сукню і щиро усміхнулася.
Марго схвально кивнула і поспішила приміряти наряд.

Вже через кілька хвилин вона постала перед баронесою в новому образі! Ніжна сукня з мереживними рукавами та вміру пишною спідницею. Ліф з рюшами, висока горловина, підкреслюючий талію корсет. Тендітні руки в ажурних рукавичках і гламурна сумочка. Довге хвилясте волосся, прикрашене перловим обідком та крихітні сережки в вухах.  Все чітко, без зайвого блиску, дуже красиво і елегантно... Вишуканість, одним словом!
Матильда на мить завмерла, побачивши цю чарівну леді. А потім усміхнулася, оцінюючи дівчину з усіх боків.
— Хм, що ж, я думаю, лорд Фрей буде вражений! — протяжно сказала вона, граючи з віялом, і напевно зі всіх сил стримуючи своє захоплення, щоб Марго не занадто розслаблялася.
— Так! Потрібно красиво увійти в його життя! — хитро, мов лисичка, усміхнулася Марго, і підправила рюші на грудях, щоб усе виглядало ідеально.
— Удачі! — вигукнув Іноске, лежачи на подушці і з цікавістю спостерігаючи за діями цих двох харизматичних дам.

— А ти що, не підеш зі мною? — здивувалася Марго.
— Якось потім, коли переїдемо жити до цього пана! — прохрипів кіт і підморгнув господині.
— Та що ти таке кажеш?! — зніяковіла Марго і хотіла кинути в нього котушкою ниток, але тут, раптом, на неї налетів Балдуін.
— Крукуку! — пробубнів він і вказав дзьобом на двері.
— Гроші — не пахнуть! — задоволеним голосом мовив Іноске, безтурботно перевернувся на спину і почухав білий животик.
Марго зрозуміла його натяк. Але на обурення вже не вистачало часу. Баронеса зібрала всі свої речі і, схопивши дівчину за передпліччя, потягла її за собою на двір.
— Йдемо, час піджимає! — строго сказала вона і швидким кроком попрямувала до екіпажу.
Марго слухняно йшла слідом за нею.
Балдуїн супроводжував дам, і з хитрим виразом морди, махав Іноске, прощаючись з відважним супротивником.

Кіт стояв на порозі вхідних дверей і по-діловому тримав лапи на боках. Врешті-решт послав Балдуїну повітряний поцілунок.
— Ку-ку! — вигукнув птах і залетів у карету, ховаючись. Засоромився не на жарт.

Іноске дочекався, поки екіпаж зникне за поворотом, і як пустився в танець. Дав такого гопака, що стеля затремтіла.