Частина 4.2 А давайте завітаємо в гості...

Балдуїн закрив очі і почав хитати головою з боку в бік, хвалячись, як він покорив серце цієї леді.
— Кірра! — вигукнув він, вказуючи на Марго. — Кур-кур! — проронив з ентузіазмом і роззявив дзьоба. Не вистачало повітря, сердечко билося, немов божевільне.
Баронеса вимушено усміхнулася. Така маленька пташка, а стільки емоцій.
Балдуїн підлетів до Марго і сів їй на голову. Напевно, це був такий собі своєрідний романтичний жест, хоч і не дуже приємний для дівчини.
— Кокоро! — закричав він і здригнувся, не вірячи, що дійсно сидить у цієї леді на голові.
Марго підняла погляд і сердито видихнула через ніздрі. Отакої! Пристав, і не позбутися його!
Баронеса витягнула тонкі губи в фальшивій усмішці.
— А ви, люба, знайомі з Лордом Фреєм?
Дівчина знизала плечима.
— Поняття не маю, хто це!
— Як так? — здивувалася жінка. — Місцевий лорд... Найбагатша людина в провінції, взагалі то... Але правда... Рідко він у цих краях буває... Та до чого це я веду? Справа в тому, що цей сокол належить йому. Тому мене й дивує його присутність у вашому домі, Марго!
Дівчина почухала потилицю, у роздумах.
— Ми з ним познайомилися на ринку... З соколом! А от з лордом... Не думаю... Хоча... У нього випадково не зелені очі? — останню фразу вона видала на одному подиху, і відразу ж здригнулася, адже не може бути?..
— Високий, статний, стрункий, обличчя симпатичне, аж грішно! Волосся довгувате, чорне, очі зелені, немов смарагд! — описала баронеса лорда Фрея так, ніби хотіла сватати його за Марго.
Дівчина була вражена.
— Не можу повірити, що цей негідник такого високого походження! — закричала обурено вона. — Жах! Повний! Невихований хам! Покидьок, який не поважає жінок!
— Дивовижно! Так ви все ж знайомі! — усміхаючись, вигукнула жінка, ще більш емоційно, ніж Марго.
— Якщо штовхання в калюжу можна назвати знайомством... — пробурчала дівчина, сердито склавши руки на грудях і тупаючи босою ногою по візерунковому килиму.
Баронеса розуміюче кивнула.
— О-о, зрозуміло! Фрей... І дня тут не пробув, а вже встиг зіпсувати настрій і мені, і самій милій дівчині в цьому місті. Що ж, доведеться це виправити. Як на рахунок того, щоб скласти мені компанію на сьогоднішній вечері? — скрививши обличчя в подобі посмішки, запитала вона і махнула на себе віялом.
Марго застигла в нерозумінні.
— Та ви що, хіба я можу?..
— Можете! — вигукнула жінка і голосно склала віяло. — Ще й як можете! Я дозволяю!
— А в кого вечеря? — нервово усміхаючись, запитала Марго.
— У свинаря! — з сумним виразом обличчя відповіла баронеса. — Звичайно ж, про кого говорили, до того й йдемо! Я позичила Фрею тисячу польмонет, йду за поверненням з відсотками, а ви підете зі мною за вибаченнями!
Кожне її слово звучало так переконливо, що дівчина все більше віддалялася від неї, боячись, що зараз отримає віялом по своїй безглуздій голові.
— Пані Матильда, може, не варто? — віддалившись від гості на два метри, сором'язливо запитала Марго. — Не потрібні мені його вибачення!
Баронеса зробила крок до дівчини і пронизала її поглядом.
— Ви хочете мені відмовити? — запитала вона похмуро. Здається, навіть диявол запитав би ласкавіше.
— Ні-ні! Я вас зрозуміла... — рознервувалася Марго і пом'яла складки мокрої сорочки.
Матильда підняла підборіддя і, окинувши дівчину зарозумілим поглядом, видала крізь зуби:
— Ну, так давайте одягатися! Потрібно сяяти! Лорд Фрей чоловік гідний, благородний джентльмен, необхідно його вразити!
Марго поблідла від усвідомлення того, що їй доведеться йти в гості до цього павліна!

Одразу згадалися кинуті в ноги монети, цей зверхній погляд, похмура морда. До таких не те що в гості йти, таких десятою дорогою обходити треба!
Але від долі не втечеш, а баронесі — не відмовиш!
Ця знатна дама вже дістала з сумочки згорток — хусточку, в якій були загорнуті монети. Зіпсувати стосунки з постійною і багатою клієнткою було б занадто нерозумно! Тому Марго намагалася зібратися з духом і прийняти цей виклик гідно.
— Що ж, тоді настав час показати вам вашу сукню! — усміхнулася вона баронесі і тихими кроками пройшла до столу.
— О, не можу дочекатися, щоб побачити! — вигукнула жінка, стиснувши в долоні гроші.
Марго трохи нервувала, адже сукня не вдалася такою, як вона запланувала. І все через нахабного, невихованого аристократа!
Стиснувши в руках виріб, дівчина крадькома поглянула на гостю і тихо прошептала заклинання.
Тут раптом на зеленому корсеті з'явилося ледь помітне сріблясте сяйво. Маленька краплинка магії. Зовсім трохи чарів... І сукня з звичайної перетворилася на казкову, але без зайвої мішури! Все ж таки вона була призначена для дами в віці.
— Вам подобається? — спитала Марго, показуючи клієнтці сукню.
Баронеса завмерла від здивування і намагалася одночасно розглянути всі деталі, бігаючи поглядом по строгій, але модній сукні. На світлі корсет був немов перламутровий. Це змусило жінку хмикнути з ноткою задоволення в голосі. Потім вона зачепилася поглядом за кілька шарів спідниці. І шалик з бісером теж порадував. Добре виконана робота, немало часу витрачено!
Баронеса розжала долоню, щоб перерахувати монети на серветці.
— Це чудово, Марго! Три польмонети! — емоційно вигукнула вона, поклавши гроші на стіл.
Дівчина здригнулася від почутого.
— Три?! Але ж ми домовлялися про дві!
— Добре, дві так дві! — відмахнулася Матильда і прибрала одну монету.
— Кажуть, три — магічне щасливе число! — заперечила дівчина, схвильовано поглядаючи на руку клієнтки. Невже вона дійсно забере чайові?
Жінка усміхнулася і повернула монету на стіл.
— Тримайте, Марго, а я йду одягатися! Ви також не забудьте привести себе до ладу! — сказала вона веселим голосом і, прямо-таки вирвавши сукню з рук дівчини, пройшла до примірочної, тобто ширми в кутку кімнати.
Марго проводила її задумливим поглядом і швиденько забрала монети зі столу. Оглянувшись на фамільярів, які в присутності баронеси поводилися цілком слухняно, вона побігла в спальню, щоб, нарешті, змінити мокру сорочку на більш пристойний наряд.