У кімнаті настала повна тиша.
Марго довго вдивлялася у фамільяра. Їй потрібен був час, щоб прийти до тями. Сокіл вимовив незвичайне слово. Магічне... Воно було немов заклинання.
— Ти поклявся? — спитала дівчина, повільно відступаючи від стіни.
Птиць розвів крилами.
— Ке-е! — протяжно мовив він і підлетів до своєї пасії.
Та вмить завмерла, а він зухвало сів їй на плече.
— Зрозуміло-о-о... — здивувалася Маргарита і зробила крок у бік дверей.
Балдуїн закрив очі, ніби кажучи: «Неси мене! А я посплю».
Дівчина спробувала його зрушити, штовхнувши пальцем у груди, але він навіть не ворохнувся.
Марго насупилася і поклала руки на боки.
— Ага, виходить, мені з тобою переодягатися! — пробурчала вона і оглянулася довкола, в пошуках одягу.
— Пф! — фиркнув птах і пом'яв лапами її плече.
— А чистий одяг я з собою не взяла, здається?.. От дідько! — похмуро видала Марго і топнула ногою по мокрій плитці. — Що ж! Як бачу, жарти від долі на сьогодні не скінчилися! — загаласувала вона і, стиснувши кулаки, пройшла до дверей. Хотілося рознести їх в пориві гніву!
Бо як на зло, сьогодні все йде проти неї!
Вийшовши в вітальню в одній мокрій сорочці, з якої все ще цяпала вода, Марго направилася до спальні.
Але вона ще навіть не встигла схопитися за ручку, як раптом, із-за спини пролунав гнівний запитальний голос.
— Це ще хто такий?! — обурився Іноске, дивлячись на Балдуїна.
Птиць пприоткрив одне око, побачив кота і як витріщився! Він вочевидь не очікував такого повороту, що у прекрасної леді вже є свій помічник!
— Це сокіл. Швидше за все, належить якомусь знатному пану... — пояснила Марго, вказуючи пальцем на пташку.
— Кірра! — закричав Балдуїн і викликаюче заглянув Іноске в очі.
Кіт також не був проти дивоглядок. Лизав головку цукру і пронизував поглядом незваного гостя. Піднімав губу, показуючи йому зламане ікло, і фиркав. Загрозливо скребтав кігтями цукор і бив хвостом об підлогу. Створював лячний мацурський вигляд!
Але Балдуїна це не вразило. Він зірвався з плеча дівчини і гаряче накинувся на кота.
— Пф! Ану забирайся, ироде! — випльовуючи пір'я, буркнув Іноске, коли сокол хлястнув його крилом по морді.
Балдуїн закричав і вирвав головку цукру з лап кота.
— Ей! Мій цукор! — обурився Іноске і стрибнув за злодієм.
— Ку-ку! Кр! Кр! Кр! — самовдоволено засміявся сокол на весь пташиний голос.
— Ах ти, проклятий демон! Поверни назад! — заричав кіт і почав бігати за Балдуїном по всьому дому.
Марго проводжала бешкетників ошелешеним поглядом.
— Заспокойтеся! — закричала вона, але її ніхто не збирався слухати. Це була справжня війна... За головку цукру!
— Я не заспокоюсь! — по дикому заричав кіт і витягнув з комори віник. — Я не заспокоюсь, поки він не поверне мені те, що вкрав у благородного воїна! Прийом лютої кішки! Мя-я-у!
Сокол навіть не встиг зрозуміти, що сталося, а Іноске в один мить майстерно хряснув його віником.
Балдуїн вже точно не був радий, що навідався до цього дому. Спочатку отримав милом, зараз — мітлою!
— Карра! Карра! Кррр! — закричав він, падаючи на підлогу. Але головку цукру з кігтів не випускав.
Кіт зрозумів, що це гідний супротивник, і посилив свої атаки. Він взяв віника в обидві лапи і почав вимітати Балдуїна з дому зі словами «Геть! Киш-киш!»
— Ку-ку? — запитав сокол, котячись по підлозі і всіма силами захищаючи цукор.
— Вгамуйтеся вже! — почухрала за ними Марго. — Іноске, я дам тобі нову головку цукру. Тільки, благаю, не розносьте дім!
Кіт озирнувся з люттю в зелених очах.
— Ні в якому разі! Він зачепив мою честь! Воїн Куригане не залишить це просто так! — випалив він на одному подиху, але тут же загремів на підлогу і обідрав підборіддя.
Балдуїн теж був не ликом шитий!
— Крааа! — закричав він і стрибнув на кота. Вчепився кігтями в шубку і почав піднімати бушуючого Іноске вгору.
Марго не витримала. Вже сама схопила мітлу і наставила її на неслухняних фамільярів.
Хотіла ще щось прокричати, але тут... Вхідні двері зловісно відчинилися. На порозі з ніг до голови одягнена в чорне, з'явилася жінка. Зріла, можна сказати, дама бальзаківського віку. І, хоча її обличчя ще виглядало більш-менш молодо, та ось руки досить сильно видавали її належність до «пенсіонерок». Хоча, судячи з виразу обличчя, цій дамі було категорично протипоказано задавати питання про вік. Бо могла вдарити парасолькою і дати таку собі своєрідну відповідь...
— Боже правий, що у вас тут відбувається? — спитала вона, дивлячись на картину, що постала перед її сірими очима.
Молода леді, яка стояла посеред вітальні в одній мокрій сорочці, з віником в руках, наставленим на двох покоцаних фамільярів, які вже з останніх сил продовжували боротьбу за цукор.
Марго застигла, як стояла, і наївно посміхнулася. Тихо опустила віника і випросталася.
— Вибачте нас, що постали перед вами в такому вигляді, — поспішно прогорланила вона і витріщилася на Балдуїна, щоб відпустив Іноську.
Сокіл гордовито відвернувся і випустив кота з лап. Іноске приземлився на підлогу і зашипів, все ще обурюючись через цукор.
Баронеса хмикнула, пихато.
— Цікаво у вас вечір проходить, однак, — протяжно мовила вона, спираючись на чорну парасольку з рюшками.
— Стараємося радіти життю! — видавлюючи з себе сміх, сказала Марго і перевела погляд на фамільярів. — Так! Розійшлися хто куди!
Іноске підібрав хвоста, і човгаючи, подався до своєї подушки.
А Балдуїн підлетів до гості з привітаннями.
— Кірра, Матттт! — спробував він вимовити її ім'я, але в нього нічого не вийшло.
Жінка трохи здивувалася. Придивилася через круглі окуляри і запитально кліпнула.
— Ой, чи це ти, Балдуїне? А що ти, милий, пір’яний нахабо тут робиш, м-м? — спитала вона і підозріло покосилася на Марго.