Частина 3.5 Маленький гість

Швидким кроком Марго направилася до ванної кімнати. Так, у неї знайшлась і така. Поки інші милися в кориті, поливаючи себе з черпака, у цієї порядної пані була ціла ванна!
Але, як би це дивно не звучало, воду для купання Марго розігрівати не стала. Налила прямо з відра, холодну, як є. І роздяглася, до нижньої сорочки, її чомусь не зняла.
Взявши з дерев’яної полиці баночку з сушеними квітами, вона насипала жменю пелюсток у воду і залізла у ванну, одночасно оглядаючись по сторонам, ніби боялася, що хтось її побачить. Напевно, їй було що приховувати...
Вода ніжно обволокла тіло і волосся. Дівчина розслабилася і закрила очі. Хоча б дві хвилинки можна просто полежати і відпочити. В спокої, в гармонії з собою...
Але, як це зазвичай буває у житті, все йде шкереберть і їй не дозволили насолодитися холодною ванною. У вікно постукали. Наполегливо!
Марго витріщилася. Злякалася, що це її горе-наречений лісник завітав. Хоча зазвичай він заходить через двері, а тут у вікно ванни стукає, ніби відчуває, що вона там.
Дівчина притихла, нирнула в воду поглибше. Спробувала не видати своєї присутності...
Але стукати не переставали. Марго напружено зітхнула. Це їй вже не подобалося. Вона швидко оглянулася по сторонах, шукаючи поглядом зброю... На жаль, нічого потрібного не знайшла... Хоча, може, мильцем кинути в незваного гостя? Це в будь-якому випадку краще, ніж нічого.
Пані вилізла з ванни і, схопивши мило, підбігла до вікна.
— Хто там?! — загарчала вона, лякаючи.
Стук припинився. Після нього настала тиша.
Марго зібралася з духом і відкрила вікно. І раптом, через нього влетіло щось пернате. Точніше, навіть не влетіло, а скоріше звалилося на голову, хаотично махаючи крилами.
Дівчина скрикнула і кинула в це «щось» господарським милом. Незваний гість засопів і перекинувся на спину.
Марго протерла очі. Привиділося чи це справді... Той самий сокол з ринку?!
Він лежав на підлозі з розправленими крилами, зі зігнутими лапками, з бантиком на грудях і з польовими квітами у дзьобі. Такий весь красивий, але полуживий.
Марго закрила рота долонями. Невже вбила бідолаху?! Вона кинулася до птаха і, взявши його в руки, кілька разів струснула тільцем.
Балдуїн відкрив очі і виплюнув квіти прямо Марго в обличчя. Закашлявся і заново відкинувся.
Дівчина знову його струснула.
— Не думай мені тут вмирати! — вигукнула вона, тикуючи пальцем йому у грудку.
Балдуїн відкрив одне око.
— Кеее! — зі стражданнями закричав він і роззявив дзьоба.
Марго насупилася. Ну прикидається ж!
— Так, досить, я бачу, що ти живий!
— Кее! — заперечливо похитав головою сокол і знову закрив очі, драматуючи.
Марго не витримала і кинула його у ванну з водою.
Балдуїн спочатку завмер, не розуміючи, що відбувається, а потім як почав гребти у воді, намагаючись не втопитися. Враз ожив!
— Ти напевно очікував, що я зроблю тобі штучне дихання?! Мрійник, пернатий! — проворкотіла Марго і, схопивши його за хвіст, витягла з води, а потім суворо подивилась в очі. — А тепер розповідай, навіщо прилетів?!
 Балдуїн гнівно махнув крилами, намагаючись позбутися води.
— Скря! Скря! — бурчав він, дивлячись на Марго знизу вверх.
Здається, він не збирався нічого розповідати. Тільки вказав на свій хвіст, закликаючи дівчину відпустити його.
Марго хмикнула і поклала птаха на підлогу догори черевком.
— Не помер і добре! — зухвало вигукнула вона і знову залізла у ванну. Час не стояв на місці, і зовсім скоро мала прийти баронеса.
І поки Марго безтурботно милилася, зовсім забувши про свого пернатого гостя, Балдуїн декілька разів покачався на спині і вирішив підвестися. Лежати на плитці йому не дуже подобалося. Він смикнувся і змахнув крилами. Ледве ледве піднявся. І, окинувши поглядом польові квіти, без роздумів, знову зібрав їх у букетик.
Настав час для спроби номер два!
Сокіл сів на край ванни, випрямився, і, як істинний джентльмен, презентував букетик дамі.
Марго здивовано кліпнула. 
— Ти що, ловелас?! — вигукнула вона. У житті траплялося всяке, але птахи до неї ще не залицялися. Хоча все буває вперше.
Вона не стала ображати гостя і прийняла його подарунок. Та якщо чесно, квіти в пташиній слині виглядали не дуже романтично.
Балдуїн уважно спостерігав за тим, що вона з ними робитиме. Марго рознервувалася. Не дай бог, що-небудь не те вдіє з подарунком, і це маленьке чудовисько її заклює!
— Кірра! — вигукнув Балдуїн і показав крилом на голову.
Дівчина спочатку не зрозуміла, але потім її осінило.
— Вплести їх собі в волосся? — запитала зацікавлено вона.
— Ерака! Ерака! — заплигав радісно сокол, коли Марго прикрасила волосся його слинявим подарунком.
— Ти сказав, що я красива? — перепитала дівчина з усмішкою на обличчі.
Сокол завмер від здивування. Він вочевидь не очікував, що вона зрозуміє його мову.
Марго усміхнулася, дивлячись на маленького гостя.
— Так-так! Я знаю це слово... Чула одного разу... В одній пустелі, — загадковим тоном промовила вона, а потім задала різке запитання: — То ти з пустелі?
— Кра! Кра! Ерака кусса! — закивав Балдуїн і розправив крила, широко широко, напевно показуючи, наскільки велика ця пустеля. — Е-е-а... Кірра ко рр... Кіругг-г... Кее... — спробував він щось запитати, але у нього не вийшло вимовити слово, і він скривив морду від розчарування.
Марго намагалася розшифрувати його кумедний набір звуків.
— Ти питаєш, чи належу я до Куригана? Ні, ти переплутав, — протяжним тоном відповіла вона, проводячи долонею вздовж щиколодки і змиваючи з неї бруд.
Птиць звузив очі. Довго дивився на Марго своїм підозрілим соколиним поглядом.
— К-косссмм... — намагався висловити свої припущення він, але у нього знову не вийшло. Занадто складними були звуки в цьому слові.
Та Марго зрозуміла, що птиць мав на увазі. Відразу ж затремтіла, як тільки він видав перший звук. Серце забилося швидше, і під його гучний стукіт,  вона пронизала гостя обережним поглядом. Її блакитні очі нестримно наповнилися тривогою.
— Ти впізнав мою сутність? — переривчасто дихаючи, запитала вона.
Сокол роззявив дзьоба.
— Ка? — мовив, не розуміючи, що з нею відбувається.
Марго відразу ж закрила спину волоссям і панічно оглянулася по сторонам. Її поглинув страх, який з'явився нізвідки.
Балдуїн занепокоївся. Хотів підійти ближче до пані, але вона відразу ж вискочила з ванни і відступила від неї на кілька кроків.
— Поклянись, що нікому не розповіси! — закричала Марго і притулилася плечима до стіни, ніби щось приховувала від погляду сокола.
— Ескарада! — вигукнув Балдуїн загадкове слово, і його янтарні очі в ту ж мить спалахнули полум'ям.
...
Як думаєте, що приховує Марго? Можете висловити свої припущення в коментарях:3 дякую