Частина 2.3 Маленький злодій

Марго навіть не одразу зрозуміла, що сталося. Лише відчувши холод, що бридко охопив її стегна, усвідомила, що сидить у калюжі. Тканина, яка обійшлася їй у немалі гроші, плавала поруч.

Лорд Фрей насупився, дивлячись на свою перешкоду. Що, мало неприємностей на сьогодні? Ще й ця вискочила на його і без того тернистий шлях.

  — Дивись, куди йдеш! — гнівно рикнув Олександр, прижимаючи до себе дорогоцінну валізу з шаманськими брязкальцями.

Марго підняла на нахабу збентежений погляд.

— Це ви мене штовхнули! — вигукнула з обуренням вона.

Та лорд Фрей пішов, ніби нічого й не сталося. Навіть не зволив простягнути панні руку і допомогти підвестися.

Неподобство!

— Ви навіть не хочете вибачитися?! — закричала дівчина павичу вслід, не вірячи, що таке взагалі можливо! Всі в місті добре до неї ставляться. Що за негідник на шляху трапився?!

  — Нічого плутатися під ногами! — не озираючись, відповів лорд і пришвидшив крок.

Марго підвелася і побігла за ним, не здаючись.

— Не думайте, що ви маєте право так себе поводити! Неважливо, хто ви — потрібно вибачитися. Ця тканина коштує грошей! А бруд її зіпсував! Не відіпрати вже! — бурчала вона, йдучи за ним по п’ятах.

Олександр зупинився і повернувся до міледі обличчям.

Зелені магічні очі зустрілися поглядом з містичними синіми...

Обидвоє завмерли на мить.  Задивилися один на одного... Але потім гордість взяла гору, і замість любові з першого погляду, з‘явилася ненависть.

  — Вибачайтесь! — наполягала Марго, сердито склавши руки на грудях.

  Олександр усміхнувся. Вигляд у неї був «не дуже»: зад в бруді, спідниця намокла і прилипла до стегон, вниз по руках текли потоки води з калюжі.

Він скорчив пихате лице і дістав з кишені штанів дрібні гроші.

  — Господи! Пристала, як п’явка! Тримай та заспокойся вже! — видав він крізь зуби і, кинувши монети дівчині в ноги, різко розвернувся і пішов геть, залишаючи її наодинці з обуренням і цими грішми.

  Марго почервоніла від гніву.  Але, як кажуть, гроші не пахнуть! Вона нахилилася до монет і дістала їх з вуличного бруду. Стиснувши дріблю в долонях, глянула вслід зарозумілому нахабі і гнівно топнула ногою, розлючена мов звір. Зрозуміло, що аристократи — це по-особливому мерзенний народ, але такого неприпустимого поводження вона ще не бачила.

  — Павлин пихатий! Чорт забирай таких панів! Ну я тобі зараз покажу!

  Олександр озирнувся на неї і покрутив пальцем біля скроні, натякаючи на те, що вона трохи божевільна.

  Марго затремтіла від злості і пробіглась поглядом по костюму лорда. І тут в голові блиснула ідея. Грайлива іскра промайнула в синіх очах.

  — Підтяжки на п’ять сантиметрів вкоротити! — з захватом  вигукнула панна і клацнула пальцями.

  В цю ж мить чоловік схопився за м'яке місце і закричав на всю округу:

  — Ай! Дідько, що це в біса таке?! Мої штани! Ай! Ай-я-яй!

  Штани пана підтягнулися вверх і затиснули йому там все до сліз на очах. Було відверто боляче. Він поспішними рухами скинув з себе піджак, прямо в бруд, а далі, з непристойною лексикою на устах, намагався позбутися від підтяжок, панічно стягуючи їх вниз.

  Марго самовдоволено усміхнулася.

  — Так тобі і треба, козел! — пробуркотіла вона і гордою ходою попрямувала назад в глиб ринку. Справи ще були, плаття баронеси потребувало сяячого доповнення!

  Олександр полегшено видихнув, коли підтяжки повисли на стегнах, і несміливо оглянувся назад.

  — Це що, була магія? — мовив напівпошепки він і окинув поглядом ринкову площу. Але Марго ніде не було видно, скоріш за все вона вже загубилася в натовпі.

Чоловік задумався, а потім свиснув. З неба в відповідь відразу ж пролунав хрипкий «Кірра!»

  Балдуїн майнув до господаря і сів на простягнуту руку.

Олександр погладив його по голові і прошепотів наказ:

  — Прослідкуй за дівчиною в рожевій спідниці. Ти її впізнаєш одразу, вона володіє магією. Лети швидше, поки запах її чар не зник.

  Сокол закивав три рази, подаючи знак, що зрозумів наказ. А далі, злетів у небо і стрілою пронісся над ринком.

  Марго якраз прибилась до лавки з тканинами і запропонувала купцеві брудні монети.

  — Ну я ж їх почищу! — бурчала вона, витираючи монетку за монеткою подолом спідниці. І так вже брудна була, втрачати нічого...

  — Тут менше, ніж треба, я вже бачу, — прохрипів скупий купець, уважно стежачи за її рухами.

  — Тоді продайте тканини на цю суму! — вигукнула панянка, агресивно витираючи останню монету і ледь стримуючи себе, щоб не виговорити цьому скупарю все, що вона про нього думає.

  Але тут справи пішли ще більш кепсько!

  Сокол, помітивши заповітну рожеву спідницю в натовпі, радісно закричав і напав на дівчину, мов на здобич. Марго й не зрозуміла, що сталося. Але, врешті-решт, вона лежала обличчям у бруді, а дорогоцінні монети розбіглися по всій вулиці.

Купець здивувався і прижав до себе шматок щойно відрізаної тканини, а сокіл стрибав по спині дівчини, радіючи, що впіймав таку велику здобич. Господар буде задоволений! Лише відтягнути її до пана бідолаха не міг, як не старався. Кілька разів він чіплявся кігтями за тканину бавоняної блузки і намагався злетіти вгору, але в нього нічого не виходило. Сили силенної не вистачало!

  Марго перелякано оглянулась на нападника і з обуренням прошипіла:

  — Що це таке?!

  Сокіл зачарованно вдивився в її сині очі. В цей момент з ним щось сталося. Він був у захваті, розправив крила, збуджено пострибав по плечах дівчини і проспівав серенаду. А потім, раптово, вчепився в блакитну стрічку, що прикрашала волосся панни.

Дівчина скрикнула і закрилася руками. Вона думала, що це маленьке чудовисько зараз її заклює. Але птах, вирвавши стрічку з волосся і, затиснувши її в дзьобі, мов трофей, відразу ж піднявся в небо і полетів геть.