Частина 2.2 Зустріч

Олександр йшов по ринку з валізою в руці та поганим настроєм.

Ця поїздка знатно виснажила його. Він був пригнічений, хоч і намагався втримувати гордий, пихатий образ аристократа. Торговці проводжали його осудливим поглядом. Чутки про приїзд великого мисливця за скарбами розійшлися по всьому ринку. Але чомусь ніхто не радів його прибуттю.

Лорд Фрей стиснув губи від гніву.

  — Цікаво, що не так? — запитав він сам себе, коли вже десятий купець поглянув на нього, мов на ворога народу. Хоча Олександру ще не була відома причина такого ставлення, та він вже відчував всім нутром, що прогорить на цій справі. Дійшовши до окраїни ринку, лорд попрямував до однієї з лавок і нахабно поставив валізу на прилавок перед старим бородатим торговцем. Той піднявся з-за прилавку і мовив заради пристойності:

  — Лорд Фрей! З поверненням на рідний берег! Багато товару привезли нам?

Пан оглянувся навколо і дозволив собі бути відвертим:

  — Не густо! — незадоволеним тоном почав він. — Не дай боже, щоб я ще хоч раз поїхав у саванну! Крім як іграшок місцевих шаманів мені більше нічого путнього дістати не вдалося!

  Торговець розуміюче хитнув сідою маківкою на слова лорда і нахилився до нього, одночасно прикладаючи до рота долоню і шепочучи так, щоб ніхто не почув:

  — На ринку вже пішли чутки, що ваш товар не зовсім чистий...

  — Тому всі дивилися на мене так, ніби я ніс на руках самого дідька? — спитав похмуро Олександр.

  Дід зробив глибокий вдих, даючи собі час підібрати правильні слова.

  — Розумієте, ніхто не сумнівається у вашому таланті мисливця за скарбами, але вивозити з країн такі речі... — мимляв собі під ніс, косо поглядаючи на лорда і нервово постукуючи пальцями по зачуханому прилавку.

  Вітер потанцював в цяцьках, прикріплених до даху магазинчику. Десь заскріпіла вивіска. Напруга зростала. Олександр незабаром хмикнув на хитрі слова купця:

  — Що було, те й вивіз! Нажаль, така була воля короля. Наказ дослідити Афабулійські землі прозвучав згори. Але буде дуже прикро, якщо я піду в збитки! — сказав твердо він, і пронизав купця повним впевненості поглядом.

У торгівлі було важливо не давати слабину. І просувати свої умови та товар до останнього!

  — Десять тисяч польмонет і він твій, — мовив лорд, поклавши руку на валізу.

Дід засопів, сміючись.

  — Шаманські іграшки... Ні, не візьму...

  Олександр став холоднішим за камінь.

— Ти хочеш втратити свого постійного постачальника? — спитав він прямо.

  — Я теж боюся піти в збиток! Усякі шаманські штуки люди беруть погано! Ніхто не хоче зв'язуватися зі злими духами, які мешкають в афабулійських магічних артефактах. Попросту бояться! — закричав дід, виправдовуючись.

  Лорд Фрей розуміюче закивав.

— Тоді я йду! — заявив сміливо він і зрушив з місця.

— Стій! Я куплю це добро не оглядаючи за тисячу! — поспішним голосом видав торговець і потягнувся за валізою, та Олександр ледь не оглушив його своїм обуренням.

  — Ага! Тобто за тисячу не страшно в руки брати, так? А за десять таки прокляття настигне! — закричав він і потягнув валізу на себе.

  Дід несміливо оглянувся довкола і видав напівпошепки:

  — Олександр, я поважаю вас, чесно... Але, правду кажучи, торговельна гільдія... Ах, насправді... Я не можу купити у вас товар за хорошою ціною... — зізнався він.

Лорд опустив погляд і задумався.

— Ось воно що... — зірвались важкі слова з його уст. — Що ж, доведеться зайти в гості до Самуїла і запитати, що не так?

  — Я б радив не йти, — трохи панікуючи, сказав дід, на що Олександр відразу ж заявив:

  — А я б радив обрати правильну сторону. Рано чи пізно я очолю гільдію. І ось тоді вже в мене буде право позбавляти вас усіх привілеїв!

Він був холодним в цю мить. Тримався гідно.

Не бажаючи більше вести безглузді розмови, він забрав валізу і пішов. Мовчки, не прощаючись.

В такі моменти краще все кинути і піти. Коли зверху заважають — за своїми діями і словами потрібно слідкувати. Кожен крок зараз контролювався. Заради цікавості, лорд Фрей спробував звернутися до ще одного торговця, але той відразу відмахнувся, чим дав зрозуміти, що йому всі ці шаманські штуки не цікаві.

Олександр зробив для себе висновки: робити йому тут нічого. Він пришвидшив крок, тримаючи шлях до воріт. Хай йде все до біса, і ці купці, і гільдія, і шаманське добро!

В цей час Марго йшла вздовж дороги і несла в руках блискучий зелений шматок тканини, який мав доповнити сукню баронеси.

Дівчина виглядала веселою. В долоні стискала монети. Вдалося сторгуватися! Тож в хорошому настрою, вона тихо наспівувала пісеньку і час від часу крадькома поглядала на прилавки зі солодощами.

  — Може купити цукерок? — задалася питанням, і розжала долоню.

Чотири альмонети...

Марго насупилася. Ні, не так багато сторгувала, щоб витрачати. Хоча...

Вона розмірковувала над важливістю покупки і зовсім не дивилася під ноги. Ішла собі безтурботно, нічого не підозрюючи. І тут, раптом, з-за повороту на неї, мов буря, налетів прекрасний аристократ. Вона мимоволі перегородила йому шлях, а він ненароком штовхнув її в калюжу!

Це було доленосне зіткнення...

...

Якщо вам подобається історія, то не забувайте додавати її до бібліотеки, ставити вподобання і підписуватись на мою авторську сторінку:3 це подарує мені натхнення і наснагу рухатися далі. Дуже дякую за увагу, любі читачі ❤️