Частина 1.3 Небажаний гість

У цей час Маргарита нарешті впоралася з рукавами і з посмішкою зустріла своє нове творіння. Шовк підкорився їй, і виріб вийшов просто дивовижним. Залишилося додати тільки маленькі деталі. Ними вона й хотіла зайнятися, та тут, раптом, пролунав відволікаючий стукіт у двері. І стукали голосно та нахабно, мов з армії.
Дівчина схопилася, закинула рукав на стіл і насторожено прислухалася, мов козуля в полі.
— Маргарито! Маргарито! — пролунав грізний голос знадвору, а стукіт став ще гучнішим, погрожуючим.
Пані нахмурилася.
— Дідько! Це знову він! — процідила крізь зуби, і зі стиснутими кулаками, майнула до дверей.
Без роздумів, впустила гостя на поріг і одразу ж випалила йому в обличчя, він навіть сіпнутись не встиг:
— Що таке?!
Серпанок люті покрив її обличчя. В очах застрибали чортики.
Це було зроблено так безстрашно і сміливо, а перед нею, на хвилинку, стояв неголений мужлан з сокирою на плечі!
Лісоруб вийняв букетик квітів із-за пазухи і простягнув пасії, з атмосферою буйної брутальної романтики.
— Ти подумала над моєю пропозицією? Будеш зі мною, га? — спитав суворо і зробив крок до дівчини. Вже і руки розпростер, пропонуючи їй обійми. Та вона відразу ж виштовхнула його назад в подвір'я, не уступаючи ні на мить.
— Я ж уже сказала тобі "ні"! Та ти напевно глухий, або тупий.  Хоча скоріш за все, і те, і інше! — прогарчала в відповідь, зовсім не розгубившись.
Чоловік розлютився, аж жилками вкрився. Щелепа заходила зі сторони в сторону, закриготіли зуби.
— Марго! Подумай про своє майбутнє! Хто тебе візьме за дружину з таким минулим? — закричав він на всю вулицю, аж пташки з дерев позлітали.
Дівчина затихла. Люди оберталися та зиркали на неї і гостя, не розуміючи, що відбувається.
Нервово стиснувши тканину спідниці, вона зібралася з духом. Не сьогодні їй здаватися, не сьогодні.
— Не варто так хвилюватися за мене. Якось проживу без твого піклування, — промовила якомога стриманіше, закликаючи співрозмовника понизити тон.
Та чоловік був занадто зухвалим. Він схопив пані за плечі й притяг до себе так, що її каштанове волосся розвіялося в русі і важко впало на плечі.
Всупереч всьому здоровому глузду «наречений» прогорланив:
— Якщо продовжиш бути такою гордовитою і неприступною — всі дізнаються про твоє безчестя!
Марго безстрашно глянула йому у вічі. В глибинах її зіниць промайнули комети із синього вогню.
— Ну то йди і розкажи всім! Це буде вчинок гідний чоловіка! — прошипіла вона й іронічно посміхнулася.
З таким союзником і ворог не потрібен... йому варто триматися якомога далі від неї , або ж відразу провалювати в пекло!
Чоловічище не витерпів цього містичного суворого погляду, покірно відпустив дівчину і повідав вже набагато стриманіше:
— Я даю тобі ще один день. Або ти виходиш за мене заміж, або я подбаю про те, щоб жоден чоловік у місті не взяв тебе за дружину! Якщо ти розумна дівчинка, то знайдеш мене в корчмі. Я там буду пити за твою красу,  так!
Дівчина не стала продовжувати цю безглузду розмову.
— До побачення! — закричала вона й звучно зачинила перед гостем двері. А потім ще й замкнула їх на ключ, для надійності.
З важким серцем, пройшла до столу, сіла і затулила обличчя долонями.
Сльози самі покотилися по щоках.
Іноська кинув роботу і негайно підбіг до господині.
— Пані, не плачте! Я не думаю, що йому вистачить сміливості розповісти всім вашу таємницю! — спробував заспокоїти її, розбиту із середини, жінку.
Та вона ще тільки дужче заплакала:
— Хто ж міг подумати, що тікаючи від переслідувачів, я натраплю на знайомого Еді, будь він проклятий навіки!
Кіт рознервувався до нестями.
— А-а-а, ви не хочете знову змінити місто? — несміливо спитав він.
Марго витерла сльози хусткою і спробувала заспокоїтись.
— Це вже сьоме місто і третя країна. Я так втомилася тікати від минулого і моїх ворогів... Я хочу жити спокійно... — відчайдушно видала вона.
Кіт почухав потилицю, перебуваючи в роздумах.
— Пані, я думаю, нам варто продовжити роботу і забути на деякий час про всі всі ці незгоди. Ви вже вдосталь наплакалися... — мовив з розважливістю він і повернувся до вишивки.
Бісер один за одним гармонійно лягав на тканину, і свист нитки, що проходила крізь шовк, заспокоював Маргариту.
— Ти маєш рацію, Іноске! — раптом зауважила вона. — Сльозами горю не допоможеш. Потрібно працювати. Навіть якщо ми вирішимо переїхати — нам потрібні гроші!
Хоч і через силу, але Марго все ж посміхнулася, і знову зайнялася роботою.
Кіт підняв на неї зелененькі очі і важко зітхнув. Вона була сильною духом, але хай там що, існували речі, які змушували її плакати. А його маленьке фамільярне серце миттю розривалося на частини від цих дівочих сліз.
— Нічого, я вірю, що скоро все зміниться, — впевнено видав він, налаштовуючи самого себе на світле майбутнє.
Марго, як на зло, занурилася в роботу і старанно працювала над сукнею баронеси. Тішила себе думками про гроші і гарні відгуки. Шити діло нелегке, з такою працею нема часу на страждання.  Хіба що від болі в спині (і зір теж стає як в старої курки).
Соцне змусило шовковий виріб засяяти в руках Марго, поки вона вертіла ним, розглядала з усіх сторін та оцінювала красу.
— Чогось не вистачає! — проворкотіла, оглядаючи пишну зелену спідницю.
— Хочете щось додати? — спитав заінтриговано кіт.
Марго піднялася із-за столу і пройшла до шафи з відкритими полицями, на яких по кольорах були розкладені тканини. Вони грайливо переливались під сонячним промінням, грали барвами, радували око.
— Потрібен блиск! — вигукнула пані і витягла блискучий білий шматок сатину.
Повернувшись до сукні, вона приклала тканину до спідниці та хмикнула:
— Це прикрасить виріб, але потрібна тканина зеленого кольору. Доведеться йти на базар!

... Вітаю вас, дорогі читачі! Ця історія прагне подарувати вам багато позитивних емоцій. Добра, гуморна, трохи драматична, вона зможе зачепити вас за сердечко. А ви натомість можете поставити вподобайку на цю книгу і підписатись на автора:3 Бо в майбутньому я планую публікувати багато цікавих історій в жанрі "любовне фентезі", тож не пропустіть:) Дякую за увагу❤️