Токсичне кохання

Олена - типова представниця прекрасної статі, що завжди обирає однотипних персонажів для стосунків.

Красива, розумна, ерудована дівчина...

Але кожного разу її романтична історія перетікає з початку в кінець, так і адекватно не почавшись.

Її увагу переважно завойовують "погані хлопці".

Бо з ними весело, є адреналін, в це вже, погодься, неабияка можливість відчути себе "сталевим нервом".

Бо там тобі і десяток зрад, і полігамія, крики та скандали, б'ється посуд і сивіє волосся.

Вона то сходиться з партнером, то розходиться, в потім шукає за даним  шаблоном - схожих.

І найголовніше...Олена розуміє, що через такі стосунки

саморуйнується й іноді плаче, через те, що всі заслуговують щастя, в вона , мовляв... ні.

Всім щастить, вони кохані, а в неї вічна біль - її стосунки.

Так, вона усвідомлює, що ходить по колу, що такого роду стосунки не є здоровими, що там не любов, а страх бути самотньою.

Там немає поваги, любові, чесності, лише бажання бути потрібною і цінною, з відчуттям... "Виносить мозок, отже любить".

Але, вся правда в тім, що тут є два способи вирішити цю проблему.

Перший - залишити усе як є і страждати від  відчуття що чогось таки не вистачає в житті та наслідків.

Другий - збагнути, що так продовжуватися не може і почати ламати шаблони, встановлені в голові.

Та чи зможе Олена пережити це і прийняти все як є.

Так, з люблячим партнером їй буде складно на початку.

Не буде емоційних гойдалок і постійних емоційних коливань 24/7, а ще зникне бажання щось доводити.

Існує закон подібності, який звучить так: "Подібне притягує подібне".

А бажання діяти, притягує зміни.

Лише коли буде подоланий бар'єр усіх "не моє" та "я не заслуговую кращого", або ж "кращого не знайти", притягнеться той, що насправді повинен бути в житті дівчини.

Якщо б була на місці Олени, як би вчинила, що обрала б ти?