На межі швидкості

Трибуни Монако вирували, мов море під час шторму.
Гомін натовпу здіймався хвилями — крики фанатів, гул розмов різними мовами, дзенькіт камер, рев двигунів, що час від часу прорізав повітря, мов грім. Сонце піднімалося все вище, відбиваючись у блиску яхт у порту та скляних фасадах розкішних готелів, перетворюючи місто на сцену для одного з найпрестижніших видовищ у світі.

Сьогодні був день гонки. Grand Prix Монако. Боліди деяких команд вже стояли на лінії старту, а їхні команди час від часу щось перевіряли.
Ірис сиділа в гаражі Ferrari, але її думки були далеко від стратегій, тайм-лістів і командних радіо.
Вони поверталися до Лукаса. До тієї миті. До його погляду. До усмішки, яка змусила її серце забитися швидше, ніж будь-коли. Вона намагалася зосередитися на екранах перед собою — на графіках телеметрії, на зображеннях із камер уздовж траси. Інженери бігали туди-сюди, механіки готували обладнання, члени команди обговорювали можливі сценарії гонки.
Але в голові Ірис лунав інший звук. Не рев моторів. А стукіт власного серця.
— Ірис? — голос Ніко вирвав її з думок.
Вона швидко підвела погляд і встала з крісла.
Він стояв перед нею у гоночному комбінезоні Ferrari — червоний, яскравий, немов полум’я. Його обличчя було спокійним, зосередженим, але в очах читалася знайома впевненість.
— Ти сьогодні дивно тиха, — зауважив він. — Ти впевнена, що все гаразд?
Ірис змусила себе посміхнутися. Чи все було гаразд? Ні, не зовсім. І вона це розуміла.
— Так, просто хвилююся за тебе, — відповіла вона. Це була правда. Але не вся. Ніко ледь усміхнувся.
— Не хвилюйся. Монако — моя трасса. Це по-перше. А по-друге, Монако це наше рідне місто. Все буде добре — Він нахилився і легенько торкнувся її плеча — І пам’ятай: що б не сталося, ти маєш залишатися тут, у безпеці.
Ірис кивнула.
— Твоє братське кохання інколи дуже солодке — Ірис тихо розсміялась і обійняла брата. 
Ніко посміхнувся, поцілував її в чоло і пішов у бік боліда, де його вже чекала команда.
І тоді рев двигуна McLaren змусив її здригнутися.
Вона повернула голову.
Лукас.
Він проходив уздовж pit lane, застібаючи рукавиці, у чорному й папая-помаранчевому комбінезоні. Його постава була впевненою, рухи — плавними, але напруженими, немов струна, готова до ривка. Коротше, він виглядав як з картинки…
Ірис намагалася не дивитися. Але погляд сам знаходив його. На мить він зупинився, ніби відчув її присутність, і кинув короткий погляд у бік гаража Ferrari. Їхні очі знову зустрілися. Цього разу мить була коротшою. Без усмішки. Без жесту. Лише швидкий, уважний погляд. Але цього вистачило, щоб у грудях Ірис спалахнуло тепло. Вона різко відвернулася.
“Ні. Це неправильно,” — сказала вона собі — “Він гонщик. Він зайнятий. І він — саме той тип людини, від якого Ніко завжди намагався мене захистити”
Та серце не слухалося розуму.

Пілоти шикувалися на стартовій решітці. Двигуни ревли, механіки востаннє перевіряли боліди, камери ковзали обличчями гонщиків, транслюючи напруження у прямий ефір по всьому світу. Ірис вийшла ближче до моніторів у командному центрі. Вона зручно сіла на стільці біля менеджерів і почала слідкувати за монітором. На екрані з’явився Ніко. Він сидів у кокпіті, шолом на голові, погляд спрямований уперед. Він був спокійний і зосередженим, а все ж таки трохи хвилювався за сестру. Вона ніколи не була такою і це для нього було дивне. 
Поруч, у другому ряду, був Лукас. З-під шолому виднілись його карі очі. Він дивися прямо на тор зосереджено і спокійно, так як Ніко. “Напевне всі пілоти болідів такі” - подумала Ірис і посміхнулась.
До гонки залишались кілька хвилин. Ірис мимоволі затамувала подих. Вона не розуміла що їй робити: її брат і хлопець, який їй подобається тепер на одному торі і змагаються проти себе. 
Світлофори по одному загорілись червоним, а коли вони потухли боліди зірвалися з місця, мов хижаки, випущені з клітки.  Шини завили, двигуни заволали, і вся стартова пряма перетворилася на вихор швидкості й диму.
Ніко стартував чисто. Він утримав позицію, притискаючись до внутрішньої лінії першого повороту. Лукас пішов агресивно. Він атакував одразу, намагаючись обійти суперника зовні.
— McLaren наполегливо атакує— пролунало по радіо.
Ірис вп’ялася в екран. Вона пережила водночас за Ніко, як і за брата. З гаража McLaren прозвучав голосний крик дівчини Лукаса - Клари. 
— Так, любий, так! Зроби так, щоб він більше не повернувся сюди. — кричала Клара в навушники. Було зрозуміло, що вона не полюбляє команду Ferrari, але все ж таки могла б трохи краще себе поводити.  
Гонка тривала далі. Вузькі вулиці Монако не прощали помилок. Один дотик до бар’єру — і гонка завершена.
На третьому колі Ніко наблизився до лідера.
— Температура шин в нормі. Темп хороший  — повідомив він по радіо. 
Команда Ferrari відповідала чітко, спокійно, холоднокровно. Ірис знала цей тон. Він означав: вони вірять у перемогу.

На восьмому колі жовті прапори замайоріли в секторі басейну. На екрані з’явилося зображення: один із болідів втратив контроль і врізався в бар’єр. Осколки вуглепластику розлетілися трасою.
— Safety Car deployed.
Ірис відчула, як серце стискається. Дівчина швидко подивилась на монітори. Ніко — у порядку. Лукас — теж. Полегшення накотило хвилею. Але разом із ним — усвідомлення того, наскільки небезпечним є цей спорт. Один поворот. Один момент. І все може скінчитися.
На великому моніторі показала обличчя Лукаса. Він виглядав зосередженим. Наче ризик був частиною його природи. Піт-стопи та стратегія... Це все було його життям. 
Коли Safety Car зійшов із траси, темп знову зріс.
Команди почали готуватися до піт-стопів.
— Box this lap, — прозвучала команда для Ніко.
Ірис спостерігала, як болід Ferrari мчить у піт-лейн. 
Механіки спрацювали ідеально. Все як завжди. Дві секунди. І він знову на трасі. Лукас заїхав колом пізніше. Ірис не знала, чи радіти за брата, що він так близько до перемоги, чи сумувати через Лукаса. 
Аж тут вона відчула дотик на своєму плечі. Ірис повернулась, а біля неї стояла Клара. 
– Якщо ти ще раз подивитися на мого хлопця, я за себе не ручаюсь, зрозуміла?! – прокричала вона і втовхнула Ірис. Це одразу побачили менеджери і інженери і швиденько відвели Клару до гаражу McLaren. 
– Все добре? – запитав один з менеджерів 
– Так так. Все добре – тихо відповіла Ірис і подивилась знову на Клару, яка тепер стояла в гаражі McLaren. – Я не хочу, щоб Ніко, знав про це, добре? 
Менеджер тільки посміхнувся і обійняв її за плечі. 
По радіо було чутно, що болід Лукас теж мусить з'їхати на піт-стоп. McLaren справились не гірше за Ferrari. Дві секунди і болід Лукаса повернувся на тор. 
На останніх колах між ними була менша дистанція. Занадто мала. Модна було сказати, що це була дуель. На двадцять третьому колі Лукас наздогнав Ніко. Ірис затамувала подих.
Два боліди мчали впритул, мов дві кулі, що летіли паралельними траєкторіями.
— Він прямо за тобою, — попередили Ніко.
— Я бачу його — відповів він холодно.
Лукас атакував у шикані. Ризикований маневр.
Сантиметри. Міліметри. Бар’єри зовсім близько.
Ірис відчула, як її долоні спітніли.
— Обережно — прошепотіла вона сама до себе. 
На мить Лукас опинився поруч. Їхні боліди йшли колесо в колесо. І тоді Ніко втримав позицію.
Глядачі на трибунах вибухнули оплесками. Але Ірис не аплодувала. Вона тремтіла, бо знала: Лукас не здасться. Гонки це коли після маленької помилки можеш не повернутись більше...
На тридцять першому колі Лукас знову атакував.
Цього разу агресивніше. Він пішов надто близько до бар’єру.
Іскри.
Контакт.
Невеликий удар.
— Він зачепив стінку – сказав менеджер по радіо до Ніко
Ірис підскочила зі стільця. Вона переживала за Лукаса так само, як за брата. На екрані видно, як McLaren трохи втрачає темп. Лукас продовжує їхати. Але його болід пошкоджений.
— Пошкоджене переднє крило — пролунало по радіо. Ірис стиснула губи. З гаражу McLaren було чутно, як Клара кричала через те, що болід був пошкоджений, а механіки пробували її заспокоїти. 
Ірис стисла зуби і слідкувала за дальшими подіями. Їй мало б бути байдуже. Він — суперник її брата. Але серце болісно стиснулося. "Будь ласка… тільки не розбийся" подумала Ірис. Її руки зжались в кулаки, а очі були ніби приклеїти до монітора.