Світла Монако

Світ Формули 1 для Ірис Вейл ніколи не був чужим. Він супроводжував її ще з раннього дитинства - у звуках двигунів, запаху бензину, гуми й гарячого асфальту, у кольорах командних болідів і гомоні трибун. Коли інші діти гралися ляльками або малювали у дворі, вона сиділа на бетонній підлозі гаража Ferrari, слухаючи розмови механіків і спостерігаючи, як болід її брата оживає під руками інженерів. Її брат - Ніко Вейл - був не просто пілотом. Він був легендою. Улюбленцем фанатів, обличчям Ferrari, уособленням таланту, дисципліни й безстрашності. Його ім'я звучало у спортивних новинах, на трибунах і в серцях мільйонів уболівальників по всьому світу. Для Ірис він завжди залишався не тільки чемпіоном, а й старшим братом - тим, хто колись тримав її за руку, коли вона боялася гучного реву моторів, і хто приносив їй мініатюрні модельки болідів після кожного сезону. Вона любила Монако всім серцем.
Тут минуло її дитинство. Тут вона навчилася їздити на велосипеді уздовж набережної, тут уперше побачила, як її брат піднімається на подіум, тут вона вперше усвідомила, що швидкість може бути не тільки захопливою, а й небезпечною.
Ірис повільно йшла вздовж pit lane поруч із Ніко. Навколо кипіло життя: механіки бігали з інструментами, журналісти ловили гонщиків для інтерв'ю, фотографи клацали камерами, фанати кричали імена своїх кумирів. Повітря вібрувало від напруги й передстартового хвилювання.
Ніко виглядав так, ніби це його природне середовище. Він усміхався інженерам, впевнено вітався з представниками команди, махав медіа та фанатам, легко і невимушено, наче народився для цього світу.Його впевненість завжди вражала Ірис.
Він нахилився до неї, знизивши голос:
- Так, - тихо сказав він. - Я повторю ще раз те, що кажу тобі перед кожною гонкою: ніякого кохання, ніяких романсів і так далі. Я не хочу, щоб ти була з гонщиком. І це крапка.
Ірис злегка закотила очі, але посміхнулася.
- Так, так, я все розумію, - відповіла вона м'яко, намагаючись не звучати роздратовано.
Вона знала, що Ніко турбується про неї. Знала, що він бачив, як цей світ ламає людей - як фанатизм, преса, скандали й ризик руйнують кар'єри й серця. Але іноді його застереження здавалися їй надмірними.
Вона вийшла з гаража, бажаючи трохи розвіятися й подивитися, які команди вже прибули.
І тоді це сталося.
Вона побачила Лукаса Харта.
Пілот McLaren стояв біля входу до гаража своєї команди, ніби вирізаний із глянцевої обкладинки журналу. Його гоночний костюм був напіврозстебнутий і зав'язаний на талії, відкриваючи футболку, трохи вологу від ранкових тренувань. Коричневе кучеряве волосся злегка спадало на лоб, а кілька пасм прилипли до скроні від поту.
Він виглядав розслабленим, але водночас зосередженим - як людина, яка звикла балансувати між ризиком і контролем.
Ірис зупинилася.
Її серце зробило дивний, несподіваний стрибок.
Вона дивилася на нього довше, ніж дозволяла собі дивитися на будь-кого раніше. Начебто щось у ньому притягувало її - не тільки зовнішність, а й певна аура, впевненість, легка зухвалість.
Високий брюнет. Гонщик. Харизматичний. Небезпечний.
Усе, від чого Ніко застерігав її роками.
І саме тому її серце почало битися швидше.
Лукас відчув її погляд.
Він повернув голову, і їхні очі зустрілися.
Блакитні очі Ірис зіткнулися з його темнішими, уважними, трохи насмішкуватими.
І раптом світ навколо ніби зник.
Рев моторів, крики фанатів, рації механіків, спалахи камер - усе розчинилося, наче звук вимкнули.
Залишилися лише вони.
Він усміхнувся.
Не надто широко - швидше тепло й легко, ніби це було щось природне. Потім підняв руку і помахав їй.
Серце Ірис ледь не вистрибнуло з грудей.
Але перш ніж вона встигла відповісти, з гаража різко вибігла висока брюнетка і схопила Лукаса за руку.
- Що ти робиш?! - різко й голосно спитала вона.
Її голос прорізав мить, немов лезо.
Ірис відчула, як у животі стискається дивний клубок - суміш ревнощів, сорому й розгубленості. Вона не мала права так довго дивитися. Не мала права дозволяти собі такі думки.
Але вона не могла відвести погляду.
Дівчина Лукаса підняла брову, помітивши напрямок його погляду, але він лише легко посміхнувся - елегантно, впевнено, трохи зухвало - і повернувся до розмови з нею, ніби нічого не сталося.
Ірис різко відвела очі.
Відчула, як щоки спалахнули рум'янцем.
Вона швидко повернулася до гаража Ferrari і сіла в крісло, намагаючись заспокоїти дихання.
Її серце все ще калатало.
- Ніко... - тихо сказала вона, майже пошепки.
Вона хотіла розповісти йому про те, що щойно відчула. Хотіла поділитися дивним хвилюванням, несподіваною іскрою в грудях.
Але слова застрягли в горлі.
Вона згадала його попередження.
- Все гаразд? - запитав він, повернувшись до неї з легкою усмішкою.
Ірис лише кивнула.
- Так... просто трохи втомилась, - пробурмотіла вона.
Але це було неправдою.
Вона не могла перестати думати про Лукаса.
Про його погляд. Про його усмішку. Про те, як на мить світ зник, залишивши лише їх двох.
Навіть стоячи поруч із братом, серед руху й шуму pit lane, вона відчувала, що щось у цьому молодому пілоті торкнулося в ній чогось нового. Чогось, що вона не вміла назвати.
Щось небезпечне.
Щось заборонене.
Щось, що могло змінити її погляд на весь світ Формули 1 назавжди.
За кілька метрів дівчина Лукаса сміялася, торкаючись його плеча. Він обіймав її за талію, слухаючи її слова, не підозрюючи, що десь неподалік одна дівчина саме зробила перший крок у почуття, які можуть перевернути її життя.
Ірис заплющила очі на секунду.
І зрозуміла: сьогодні почалося щось нове.