-4-

До свого нового будинку Агата дісталася вже надвечір.

Вулиця Вербова виявилася тихою, майже безлюдною. Будинки тут стояли трохи далі один від одного, а між ними росли старі верби, чиє довге гілля звисало над парканами. Дощ майже припинився, проте з листя ще зривалися важкі краплі.

Будинок мага стояв наприкінці вулиці, за невеликим садом, огородженим дерев'яним парканом. Він був двоповерховим, із мансардними вікнами та високим димарем. Фасад колись пофарбували в блакитний колір, але фарба давно облупилася, відкривши сіру деревину. На ґанку стояли два порожні горщики, а біля дверей висів ліхтар із матового скла.

Агата відчинила хвіртку. Та скрипнула так голосно, що з найближчого дерева злетіло кілька ворон.

- Чудово, - сказала вона. - Принаймні замок працює.

Усередині пахло пилом, старим деревом і холодним попелом. У передпокої стояла вішалка, на підлозі лежав потертий килим, а біля стіни притулився парасольковий кошик. Двері праворуч вели до вітальні з каміном, великим вікном і книжковою шафою. На другому поверсі розташовувалися спальня, невелика кімната для роботи та мансарда, де можна було облаштувати майстерню.

Агата повільно пройшлася кімнатами.

Житло було скромним, але затишним. Меблі потребували ремонту, шпалери в кількох місцях відклеїлися, а на стелі виднілася темна пляма від протікання. Проте будинок мав особливу перевагу: він був її власним простором, де ніхто не вимагатиме звітів, не перевірятиме кожен крок і не запитуватиме, чому вона витратила три години на дослідження старої руни замість того, щоб заповнити черговий бланк.

Агата поставив валізу біля каміна й провела долонею по кам'яній полиці.

- Що ж, старий друже, спробуємо порозумітися.

Вона промовила коротке заклинання, і в каміні спалахнув вогонь. Полум'я піднялося над дровами, облизало закопчені стінки й розлило по кімнаті тепле золотаве світло.

За кілька хвилин у будинку стало затишніше.

Агата розібрала найнеобхідніші речі, поставила чайник і знайшла у кухонній шафі невелику банку сушених трав. Запах м'яти та чебрецю нагадав їй дитинство, коли мати заварювала чай після довгих осінніх прогулянок.

Вона на мить затрималася біля вікна, спостерігаючи за вогниками в сусідніх будинках.

Десь гавкнув собака. На площі пролунав дзвін, що сповістив про настання вечора. Потім містечко поступово стихло, і лише вітер час від часу шарудів листям у саду.

Агата відчувала утому, але водночас у неї прокидалося давно забуте хвилювання. Попереду були нові місця, нові люди й, можливо, магічні загадки, до яких ніхто не торкався десятиліттями.

Вона ще не знала, що в підвалі цього будинку ховаються двері, яких немає на жодному плані будівлі. Не знала, що за стіною його спальні іноді лунають кроки, хоча на другому поверсі немає жодної кімнати. І тим більше не знада, що ліс за містечком щороку забирає одну людину, але цього разу вже давно чекає саме на нього.

Того вечора Агата вирішила не думати про дивні попередження. Вона заслужила спокійний відпочинок.

Вона розпалила камін сильніше, поставила чайник на плиту й сіла біля вікна з чашкою гарячого чаю. Дощ остаточно вщух. Над дахами Туманого Броду проступали перші зорі, а між хмарами повільно піднімався блідий місяць.

Усе здавалося мирним і звичайним.

Майже.

На столі лежав лист зі столиці. Агата отримала його напередодні від колишнього начальника, який, дізнавшись про її звільнення, вирішив востаннє поділитися своїми міркуваннями щодо кар'єри підлеглого.

«Ви завжди були надто мрійливим для справжньої магії, пані Фінч, - писав той. - Сподіваюся, з часом ви зрозумієте, що стабільна посада в столиці була для вас значно кращим вибором, ніж сумнівні перспективи в провінції. Не кожен здатний реалізувати свої амбіції, і мудрість полягає в тому, щоб вчасно відмовитися від нездійсненних мрій».

Агата перечитала останні рядки, зім'яла лист і кинула його у вогонь. Папір скрутився, почорнів, а тоді спалахнув яскравим синім полум'ям.

Чаклунка різко випросталася.

Синє полум'я трималося лише кілька секунд, але цього вистачило, щоб на стіні навпроти проступила химерна тінь. Вона нагадувала обриси високої вежі з гострим шпилем, оточеної кільцем дивних символів.

Агата підвелася й наблизилася до каміна.

Тінь зникла.

Вона довго дивилася на стіну, намагаючись зрозуміти, що саме побачила. Потім обережно розворушила кочергою попіл. Жодних залишків незвичайної магії не було видно.

- Перевтома, - вирішила вона утретє за день.

Саме тоді в двері постукали.

Три короткі удари.

Пауза.

Ще два.

Агата завмерла із кочергою в руці.

Хто міг прийти до нього в таку пору? Міські чиновники зазвичай припиняли працювати задовго до заходу сонця, а сусіди ще не встигли познайомитися з новим мешканцем.