-1-

Коли останній потяг залишив позаду столичні вежі, Агата уперше за багато років відчув полегшення. Вона сиділа біля вікна старого вагона, спостерігаючи, як знайомий світ поволі розчиняється за склом. Спочатку зникли високі кам'яниці передмість, потім - фабричні труби, що випускали в небо клуби сизого диму, а згодом розтанули й золотаві шпилі магічних академій, які ще кілька годин тому виблискували над столицею.

Потяг рухався на північ, дедалі далі від гамірних вулиць, переповнених площ і нескінченного людського натовпу. За вікном змінювалися пейзажі: доглянуті поля поступалися місцем зарослим чагарниками лукам, невеликі села з червоними дахами залишалися позаду, а на обрії дедалі частіше з'являлися темні силуети лісів. Небо затягували осінні хмари, і час від часу на скло падали поодинокі краплі дощу.

Агата відкинулася на спинку сидіння й заплющила очі.

Вона не відчував ані жалю, ані страху перед невідомістю. Принаймні так їй здавалося.

Столиця колись була її мрією. Сім років тому вона приїхала туди з невеликого провінційного містечка, маючи одну валізу, кілька золотих монет і диплом магічного коледжу, який вважав перепусткою до великого майбутнього. Їй здавалося, що попереду - неймовірні відкриття, складні заклинання, стародавні таємниці й зустрічі з людьми, чиї імена колись увійдуть до підручників історії.

Вона уявляла себе дослідником забутих магічних традицій, мандрівною чарівницею або принаймні викладачем у престижній академії. Їй хотілося зрозуміти природу магії, дізнатися, чому одні заклинання залишаються дієвими протягом тисячоліть, а інші зникають разом зі своїми творцями. Вона прагнула не просто володіти силою, а збагнути її сутність.

Проте столиця швидко розставила все на свої місця.

Виявилося, що диплом провінційного коледжу не відкриває дверей до королівських лабораторій. Для цього потрібні були рекомендації впливових магів, знайомства серед викладачів і, бажано, родичі в міській раді. Агата не мала нічого з переліченого. Її  здібності визнавали достатніми, знання - пристойними, а характер - надто незалежним для кар'єри в установах, де кожне слово мало бути погоджене з трьома начальниками.

Тому вона погодився на посаду помічника при міській управі.

Спочатку це здавалося тимчасовим рішенням. Вона планувала пропрацювати рік, накопичити грошей і спробувати щастя ще раз. Але рік минув, за ним другий, третій… І поступово життя перетворилося на нескінченний ланцюг однакових днів.

Уранці вона приходила до управи, де на неї вже чекала кореспонденція. До обіду перевіряла міські захисні чари, виправляла дрібні магічні несправності й вислуховувала скарги торговців, чиї зачаровані ваги раптом починали показувати неправильну масу. Після обіду складала звіти, відповідала на листи й вислуховувала начальника відділу, який мав дивовижний талант перетворювати будь-яку розмову на лекцію про службову дисципліну.

Сам начальник магією майже не володів. Зате він чудово знав, як потрібно заповнювати бланки.

- Магія, пані Фінч, - любив повторювати він, поправляючи окуляри на переніссі, - це насамперед порядок. Якщо заклинання не внесене до відповідного реєстру, можна вважати, що його не існує.

Агата ніколи не наважувався відповісти, що в такому разі половина найвидатніших магічних відкриттів світу мала б зникнути ще до свого народження.

Вона мовчала, ставила підпис там, де належало, і поверталася до роботи.

Найгіршим було навіть не це. Вона могла би змиритися з нудними обов'язками, якби відчувала, що його праця комусь потрібна. Проте більшість магічних проблем, які вона вирішувала, були настільки незначними, що їх можна було б усунути без його участі. А коли Агата пропонувала дослідити старі міські чари, перевірити походження кількох незвичайних артефактів або вдосконалити систему захисту, його пропозиції відкладали до кращих часів.

Кращі часи, як вона зрозуміла, ніколи не наставали.

Згодом вона перестала ходити до бібліотеки магічної академії, де колись проводила кожну вільну годину. Перестала відвідувати лекції та наукові зібрання. Навіть книжки, які раніше не випускала із рук, тепер припадали пилом на полицях його маленької орендованої кімнати.

толиця поступово втратила для неї барви.

Колись вона милувався її величними вежами, що здіймалися над хмарами, й зачарованими мостами, які самостійно змінювали напрямок залежно від руху зірок. Тепер ці дива здавалися лише дорогими прикрасами, створеними для того, щоб багаті мешканці могли нагадувати одне одному про власну винятковість.

Навіть магія тут пахла не таємницями, а холодним каменем, дорогими чорнилами й канцелярським пилом.

Остаточно її розчарування оформилося одного зимового ранку, коли вона подала чергову пропозицію щодо дослідження стародавніх захисних чарів, знайдених під фундаментом одного з міських кварталів. Агата витратила на підготовку документа кілька тижнів, перечитала десятки старих трактатів і навіть власним коштом придбала кілька рідкісних книг.

Начальник переглянув перші дві сторінки, відклав документ і сказав:

- Вельми цікаво, пані Фінч. Але чи справді нам потрібно знати, як працює захист, якщо він і так працює?