Потяг до Туманного Броду
Епілог.
Одного туманного ранку Агата прокинулася ще до світанку.
За вікном місто спало під сивою ковдрою туману. Вуличні ліхтарі світилися тьмяно, а далекі будинки нагадували темні кораблі, що пливли в молочному морі. Вона накинула халат, поставила чайник і підійшла до вікна.
Тоді почула звук. Тихий, сухий, майже невловимий.
Тік.
Агата завмерла. Звук повторився.
Тік.
Вона повільно повернулася до столу, де лежала відчинена скринька. Старий годинник більше не був нерухомим. Його секундна стрілка змістилася на одну поділку. Лише на одну. Але цього вистачило, щоб Агата відчула, як холод пробіг уздовж спини. Вона взяла годинник у руки. Стрілки знову завмерли, а потьмянілий золотавий символ на циферблаті на мить спалахнув теплим світлом. Між тонкими лініями розімкненого кола проступив новий знак.
Крихітний потяг.
Він був зображений так тонко, наче хтось накреслив його голкою на самому склі. Димар, кілька вагонів і коротка лінія рейок, що зникала за межами циферблата.
Агата не дихала.
Десь далеко, за туманом і будинками, пролунав свист паровоза.
Вона підвела голову й довго дивилася у вікно. Її серце билося швидше, але цього разу вона не відчула ані паніки, ані відчайдушного бажання кинутися на пошуки.
Лише цікавість. І тиху, давно забуту радість перед невідомим.
Агата усміхнулася.
Не тому, що знову хотіла повернутися.
А тому, що тепер знала: деякі таємниці мають залишатися живими.
#652 в Фентезі
#157 в Міське фентезі
#81 в Темне фентезі
Відредаговано: 25.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
