Непогана поїздка

Вісім мільярдів людей на планеті Земля y кожної свої проблеми свої радощі ця історія буде про компанію друзів на імена Олівер, Майкл, Мартін та Крic. Одного разу після новорічних свят вирішили вони з'їздити у віддалене селище в горах. Ось вони вже були на вокзалі, спускаючись по сходам на станцію, з почуттям приємнимого хвилювання. Вони вже спустилися та очікували на потяг. Мартін уже уявляв, якою приємною буде ніч у потязі: дивишся собі у вікно, спілкуєшся з Олівером — так і не помітиш, як настав ранок. Але ці прекрасні думки перервав гучний звук потяга. Вони спокійно попрямували до свого вагона. Підняли свої валізи та зробили свій перший крок, щоб зайти у потяг. Зробити це було складніше, ніж було в дитинстві, коли їхні валізи піднімали за них батьки. Коли вони зайшли у свій вагон, то були трохи здивовані: окрім них там не було жодних пасажирів. Без них вагон виглядав доволі пусто. Та нарешті вони зайшли в купе. — Я сплю зверху, — холодно мовив Майк, взбираючись на верхню полицю.— Але ми домовлялись, що ми з Мартіном будемо спати на верхніх, — не погодився Олівер.— Все одно, — холодно відповів Майк, уже дивлячись у телефон, лежачи на верхній полиці.— Злась звідси, або я покличу провідника — твоє місце по квитку не тут, — розлютившись мовив Олівер.— Ти що, забув? Я купував квитки, дивись тут моє місце, — протягнув телефон Майкл до Олівера.— Але ми домовлялись, що ти купиш квитки на верхні для мене та Мартіна — відповів Олівер та ще трохи і це переросло у сварку. Але Мартін врятував ситуацію@@— Нічого страшного, Олівер, ми ж зможемо поговорити з нижніх полиць також. Наступного разу тоді кожен купить собі квиток сам. До речі, Крiс, можна, будь ласка, з тобою помінятись? Я тобі свою верхню полицю, а ти мені свою нижню? — Добре, — спокійно відповів Крiс, взбираючись на своє нове місце.— Ладно, хай буде так, — відповів Олівер Мартіну.— Давайте тоді стелитись, — запропонував Мартін, узявши в руки пакет з білизною, який лежав на його ліжку. Усі інші послідували його прикладу та почали стелитись.І ось уже через 5 хвилин цієї праці, на яку в дитинстві уходили години, їхні ліжка були готові до сну. Але у найближчий час спати ніхто не збирався.Майкл сидів у телефоні, Крiс дістав зі свого портфелю блокнот та олівець і почав малювати, а Мартін та Олівер прийнялися розмовляти. Цим вони могли займатись годинами.І ось за проведенням цих занять потяг проїхав доволі велику відстань від вокзалу та навіть вже заїхав у глиб гор. Якраз про це зайшла розмова Мартіна та Олівера.— Давай подивимось, що там у вікні, — запропонував Мартін. Ця ідея сподобалась усім, правда, окрім Майкла. Але йому набридло сидіти в телефоні, і це було єдиним варіантом, чим ще можна себе зайняти.@@Вони поглянули у віконце, та прекрасні пейзажі вони на жаль не змогли побачити через кроміжну темряву.Раптом їх вагон почав трястись та різко вилетів з рейок на повороті, почав падати.У цей момент Майкл, дивлячись на від'їжджаючий без них потяг, щось побачив — схоже, це був силует людини, яка стояла в наступному вагоні. Ця людина зістрибнула з потяга її приземлення Майкл не побачив бо саме в цей момент потяг зітхнувся з горою