Потяг
3
Тітка мовчить. Дивиться із цікавістю.
— Ніколи такого ще не бачила, — каже вона. — Сині корали, кольору твоїх очей. Бери! Вони С-И-Н-І.
Я дивлюсь на корали, беру в руки намисто, намотую на зап'ясток.
— Як ти нас бачиш? — питає жінка і світить мені в око ліхтариком.
— Ви — голограми із жалюгідним життям, понівеченою душею та неспроможні до творчості. Маєте розтанути зі сльозами на очах в мене на руках, — відповідаю я, але якось механічно, без бажання.
— От не розумію, як ти себе до такого довела, — каже вона і я бачу як її тіло змінюється на очах. Стає високим, моцним з ебеновою шкірою. Волосся розсипається по плечам тисячами кісок. Починає пахнути мохом, сирою землею та прілим листям.
— Такий гарний андроїд, — до неї підходить чоловік, такий же темношкірий з приємною посмішкою.
— Зовсім нова модель, — жінка втомлено дивиться на мене, а я на дерева, хмари та щільні шматки неба.
— Як ти так вправно їх знаходиш? — питає чоловік та розрізає мою руку від зап’ястка до ліктя. Я бачу як густа, майже чорна кров цівкає на постіль.
— Досвід, — каже та. — Мені здається я живу серед них вже кілька десятків життів. Слава Творцю.
— Слава Творцю! — підхоплює чоловік.
А я засинаю. І бачу уві сні папороть.
#4847 в Фентезі
#1222 в Міське фентезі
Відредаговано: 12.08.2021
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
