Розділ 14. Початок, якого я не чекала

 Я зупинилась на кухні з чашкою кави і подумала: “Щось не так.” Я дивлюся на календар, а там повна халепа.

— Ні.

Прошепотіла я.

— Це просто стрес.

Але всередині вже з’явилось те саме неприємне відчуття. Сумнів.

— Ти якась дивна останнім часом.

Сказала Софія, заходячи до мене без стуку.

— Я нормальна.

— Ти “нормальна” вже третій день як дивишся в одну точку.

Я мовчала. І тоді вона сіла навпроти. Дуже серйозна.

— Марто.

— Що?

— Ти коли востаннє була… ну ти розумієш.

Я зрозуміла одразу. І відчула, як все всередині стискається.

— Не починай.

— Я вже почала.

Через годину в кімнаті була Оля. З пакетом. І дуже серйозним обличчям.

— Я купила три.

— ТРИ?!

— Для надійності.

— Я зараз помру.

— Спочатку зробиш тест.

Я стояла у ванній. Дивилась на білий пластиковий тест. І мені здавалося, що це найгучніша тиша в моєму житті. Кілька хвилин. Одна смужка. Я видихнула.

— Все нормально…

І тоді. Друга. Я не одразу зрозуміла, що дивлюся правильно.

— Ні…

Прошепотіла я.

— Ні-ні-ні…

Двері різко відчинились.

— ЩО?!

Оля. Софія. Я повернулась до них. І просто показала тест. Тиша. Інша. Важка. Реальна.

— Оце… не “нормально” треба до лікаря.

Сказала Оля.  Наступного дня ми були в лікаря. Я майже не пам’ятаю дорогу. Лише голоси. Софія тримає мене за руку. Оля щось жартує, але нервово. І білий кабінет. І слова лікаря:

— Так, вагітність підтверджується У вас приблизно 5 неділь вагітності.

Це саме тоді коли в останній раз приїжджав Артем. Я вийшла на вулицю і сіла на лавку. Руки тремтіли.

— Що ти будеш робити?

Тихо запитала Софія. Я довго мовчала. І вперше в житті не знала відповіді.

— Я йому не скажу зараз.

— Чому?

Я подивилась на них.

— Бо він зараз тримається на останніх силах.

Пауза.

— І я не знаю, чи це його врятує…чи доб’є. І я боюся як він відреагує на це...

Оля сіла поруч.

— Він має знати.

— Знаю.

— Тоді коли?

Я подивилась на небо.

— Коли я буду впевнена, що ми ще “ми”.

Артем дзвонив у той же вечір.

— Привіт.

— Привіт.

Його голос.Такий знайомий. Такий далекий.

— Я приїду завтра.

Я заплющила очі.

— Добре.

І не сказала нічого більше. Тієї ночі я не спала. Дивилась у стелю. І тримала руку на животі. І вперше думала не тільки про “нас”. А й про нашу  спільну дитину. І я ще не знала… що це змінить абсолютно все.