Женя і Ліля. 2

Женя саме завершувала редагувати звіт і рекомендації за останнім проектом, коли задзижчав і заблимав на вібро-режимі. 

- Женя, добрий вечір,  — пролунав в слухавці голос.  — це Ліля. 

- Добрий вечір, — здивувалася Женя. 

- Вибачте, що пізно. Є новини про Сашу.

Женя глянула на годинник. Прислухалася  — тиша, Наті спить.

- Приїздіть,  — коротко сказала вона. 

- Вчора я написала заяву про зникнення чоловіка,  — розповідала Ліля напівпошепки.  — А вже сьогодні вранці до мене завітала одна цікава людинка і дуже наполегливо порадила Сашу не шукати.

“Вона розмовляє, як Саша.  — з усмішкою подумала Женя.  — Цікаво, а я теж?”

Вона налила їм з Лілею чаю.

- Ця людинка  — один з сашиних партнерів,  — Ліля показала пальцями лапки.  — Один з тих людей, з якими Сашка мав справу, коли треба було обійти якісь необходжувані перешкоди. 

Женя кивнула. Саша дуже нервував, коли кілька разів йому довелося зустрічатися з цими людьми при ній. А вони завжди заскочували його зненацька: дзвінок, коротка розмова, і  — маршрут перебудовано. Він не те що не знайомив Женю з ними, він замикав її в машині, щоб вона, бува, засумувавши, не вийшла покурити і не засвітилася.

“Сань, ти мене зовсім за дурненьку маєш?  — спалахнула тоді Женя.  — Ти попросив не виходити  — я не вийду, ну”.

“Послухай. Це достатньо впливові і тому небезпечні люди. Вони дуже уважні і мають інформацію про всіх, з ким мають справи. І про їхнє оточення також. Поки вони не побачили тебе зі мною, вони про тебе нічого не знають. От я хочу, щоб так і було завжди. Достатньо, що вони знають все про Лілю і Дельку”.

Ліля дістала з пачки довгу темно-коричневу сигарету й піднесла її до рота.

- Ходімо на балкон,  — зупинила її Женя.

- Ой!  — схаменулая жінка.  — Перепрошую.

- Це у вас More? Зелені?

Ліля кивнула.

- Пригостите? Я такі у студенстві курила. На пачку у мене ніколи не було грошей, тож купувала поштучно,  Женя трохи винувато усміхнулася. Вона підкурила і випустила кілька ідеальних колечок. Майстерність не проп’єш.

- Цей покидьок, Ігор, звісно, нічого мені не розповів. Лише сказав: “не ображайся, Лільок, і не метушися. Ти все одно його не знайдеш, а дітей налякаєш. Нічого особистого  — лише бізнес”. Лільок, — вона гидливо скривилася.  — Він просто кинув тих людей, до яких відправив Сашку, на купу грошей. 

- Вони взяли Сашу в заручники?  — допетрала Женя.

- Сподіваюсь, — Ліля і Женя подумали про одне й те саме. — Більше цей гімнюк мені нічого не розповів.

У Жені мороз по шкірі пробіг, але вона залишалася спокійною. Вона ще не усвідомила масштаб подій, її психіка, як завжди, надійно захищалася. До неї дійде згодом і потроху. 

Вона сиділа нерухомо навпроти Лілі.

- А хочете прикол?  — Ліля іронічно посміхнулася.  — З цим Ігорем Саша примудрився побудувати товариські стосунки, ми навіть вечеряли кілька разів родинами. 

Тобто сьогодні вранці Лілі погрожував вважай що друг родини. Женя подивилася на Лілю: легкий мейк, вкладене довге каре, спокійний погляд, чіткі рухи. Може, трохи повільніші, ніж минулого разу  — Женя підмічала такі дрібниці. Самовладання цій жінці не займати.

- Що будете робити?  — спитала Женя. 

- Не знаю,  — чесно відповіла Ліля.  — Поліція навряд чи щось робитиме. Я, звісно, потривожу сашиних друзів і не-друзів, але все це аж смердить безнадією. Занадто високі люди замазані. Тож гадки не маю, хто може мені допомогти. Я б звернулася хоч до чорта рогатого, але він вчора приходив до мене.