Женя і Ліля. 1

- Чим завдячую? — Женя здивовано підняла брову. Перед дверима стояла маленька красива білявка у модному плащику і темних окулярах. Дружина її мужчини. 

- Прийшла подивитися на сина мого чоловіка, — відповіла білявка, не знімаючи окулярів.

- По-перше, добрий день. По-друге, ви помилилися — звіряток показують в зоопарку, — і Женя потягнула двері на себе. 

- Думаєш, що народила моєму чоловікові дитину і зможеш його переманити? Май самоповагу…

- Чогооо?

Женя засміялася і втягнула білявку в квартиру. Не вистачало ще, щоб сусіди спостерігали цю сцену. Не те, щоб вона надто парилася щодо їхньої думки — просто не хотілося відповідати на недоречні питання.

- Хто мені зараз каже про самоповагу? Дружина, яка приперлась скандалити до коханки? Серйозно?

- Хочеш веселого життя? Я тобі його влаштую… — прошипіла білявка.

“Ой, що ти там без Сашки влаштуєш”, — подумки відмахнулась Женя. Вона округлила очі, вдаючи переляк, і навіть сміятись перестала, але хитрий вогник продовжував танцювати на дні зіниць.

- Ліліє. Ви мене зараз розчаровуєте. — сказала Женя спокійно і навіть трохи суворо. — У мене склалася про вас інша думка, я вас навіть поважаю. Серйозно. Хоча вам-то, законній дружині, — Женя продовжувала блазнювати. — Звісно, начхати на мою, простигосподи, повагу. Але…  

- Вам відомо, що у нас з Олександром вже достатньо довго у кожного своє цікаве життя. Ми повністю довіряємо одне одному, без якихось диких подробиць, але все ж. 

“Що вона меле? До чого це?” — Женя зморщила ніс.

- Я в курсі.

- Так от, Євгеніє, твоя дитина народилася лише тому, що я дозволила.

Тепер Женя по-справжньому охрініла. 

- Боженька! Це ти?! — вона знов зареготала. — Алло, Ліліє! Стендапер ви, неочікувано, відмінний, але, — Женя миттєво стала серйозною. — Ідіть-но ви нахуй.

Вона відкрила двері у Лілі за спиною й показала жестом: на вихід. 

Але її не покидало відчуття, що щось не так. 

Ліля залишилася стояти на місці. Женя запитально подивилася на неї. Обличчя жінки помʼякшало і стало якимось сумним. Вона зняла окуляри, потерла перенісся.

- Вибач… Вибачте. Можна я залишуся? 

Женя охрініла вдруге за хвилину, але двері закрила. Цікавість взяла верх.

- Ну проходьте.

Ліля роздивлялася навколо, знімаючи легкий шарфик. Класичний інтер’єр, щось англійське або французьке, насичені кольори, натуральні матеріали — Ліля провела рукою по консолі, на яку поставила сумочку. Квартира була органічною частиною будинку й історичного району, в якому будинок розташувався років вісімдесят тому. Обрано зі смаком, і смак цей не сашин. 

- У вас красива квартира, — сказала вона вголос.

- Так. У мене красива квартира в елітній сталінці в класному районі, — Женя хмикнула: прозвучало, мов оголошення з олх. — Бо Саша забезпечує близьких людей найкращим. Кому, як не вам, це знати, — рівно продовжила вона. 

Дійсно, своїх Сашка забезпечував найкращим. І ця дівчина значила для нього багато. Небезпечно багато: він платив кінські гроші за цю квартиру, але найголовніше - він дозволив Жені самостійно обрати собі житло. Таке свавілля Саша міг пробачити лише тому, кого дуже любить. Крім того, Ліля знала, що її чоловік відкрив хлопчикові рахунок в банку, звісно, європейському. Тож судячи з усього, женін син був своїм. Та й сама Женя теж, ніде правди діти. 

- Кава? Чай? Сік, вода? Щось міцніше? — спитала Женя. Її розбирала цікавість, нащо ж Ліля все-таки прийшла. Скандал рік потому, як народилася дитина, здавався абсолютно нелогічним. А бажання подивитися на малюка — смішним. Хоча, можливо, у неї затьмарення, наприклад, на фоні раннього клімаксу або якихось проблем. Женя глянула на Лілю. Та ну, не схожа вона на жінку в менопаузі.

Що ж їй треба? 

- Кави, будь ласка, — відповіла Ліля. 

Женя кивнула і поставила джезву на вогонь. Ліля не приховуючись розглядала її. Вища од Лілі, струнка і міцна, проте достатньо тендітна, щоб тонути у сашчиних обіймах, координація рухів ідеальна (танці? Спорт?). Обличчя, тіло — все своє, без втручань. А волосся! Яке ж розкішне в неї волосся! “Чудова генетика, яку регулярно підтримують салонними процедурами і тренуваннями”, — експертно резюмувала Ліля. 

Ліля йшла сюди, повна презирства, сподіваючись побачити незрозумілу, замучену декретом істоту, яка сидить на шиї в її чоловіка (хоч вона чудово знала, яка Женя насправді, і знала, що Сашка не міг обрати собі слабку жінку. Однак вона й добре знала, що декрет на ізі ламає об коліно навіть найсильніших). І та істота мусила затруситися від страху, побачивши її, дружину, на порозі. Але нічого подібного не сталося, бо і не могло статися. За тим, як Женя трималася, Ліля вживу переконалася, що та не коханка, а кохана, а женін син — бажане і заплановане дитя. Так триматися може лише впевнена жінка. Впевнена в тому, що її захистять від будь-чого і кого, навіть від дружини. Впевнена в тому, що вона цінна. 

Тож, Женя своя. Інакше б Саша не затівав все це — квартира, рахунки, утримання, — а просто забрав би сина та й по всьому. Він може. Ліля тихенько зітхнула.