Розділ 18 (2)

На екрані HUD у Маші мигнуло зелене повідомлення від тренера:

[Coach_7red]
«Спокійно, 7RED. Техніки підкрутили серверну тактилку, там був збій у калібровці. Все нормалізується. Дихайте рівно, далі йде планово.»

І справді — відчуття ваги меча стало легшим, подряпина на руці Віті більше не пекла, а Пашу навіть перестало тиснути у підбори. Немов хтось вимкнув «режим хардкор».

Саня зітхнув театрально:
— Ну от, тепер я знову звичайна няня, а не «няня з реалістичним відчуттям ревматизму».

Маша кинула погляд на Пашу й прошепотіла:
— Добре, що все полагодили… Бо у фінальній сцені з отрутою я б реально не ризикнула.
— Ага, — Паша театрально склав руки на грудях. — Якщо б довелося пити «реалістичну» отруту, я б відразу ragequit робив, хоч через балкон тікав.
— Ти вже пробував, — Саня вставив. — Ми всі пам’ятаємо, який у тебе досвід з отрутою.

Вітя всміхнувся, махнувши рапірою:
— Головне, щоб тепер не виявилося, що отрута — то спонсорський енергетик. Бо ще справді підніметься пульс.

[Чат / прямий ефір]
💬 bunny_ware: лол, уявіть рекламу: «Пий наш Energy — виживеш навіть після Шекспіра».

Світлові кулі над ареною загорілися новими відтінками, і система оголосила:
«Act III. Свято масок. Завдання — знайди свою пару.»

Сцена знову змінилася. На майданчику з’явилися десятки NPC у карнавальних масках, що крутилися в танці. Музика — весела, лютня й бубни, а в центрі знову підсвітилися квадрати.

— О, — Саня оглянув юрбу. — Чую, зараз буде Tinder на середньовічний лад.

Система: «Третій ключ приховано серед учасників свята. Знайдіть свою справжню пару, і доля винагородить вас.»

Музика заграла гучніше, вальсовий мотив уплівся в ритм барабанів, і NPC почали кружляти по майданчику. Усі — в розкішних масках: одні в пір’ї, інші в золотих візерунках, хтось у простих чорних.

На підлозі знову засвітилися квадрати — але тепер не лише для танцю, а й для підказок. Кожен гравець бачив свій власний колір, який вів його крізь натовп.

— Ого, — Саня підняв брови. — Це реально «танцювальний Tinder». Квадрат підсвічується — і вперед, шукати свою долю.

Маша (у ролі Ромео) невпевнено крокнула за зеленими відблисками, і вони привели її до NPC у масці яструба. Той нахилив голову, але коли вона торкнулася його руки — під маскою виявилося порожнє місце, і NPC розчинився в диму.

— Неправильна пара, — констатував голос системи.

Паша (Джульєтта) засміявся:
— Це як у житті: підходиш до гарного, а він випаровується.

Вітя намагався йти за своїм кольором, але квадрати вели його між двома NPC одразу. Він зупинився, озирнувся й запитав:
— Слухай, гра, а можна одразу обидві?
NPC одночасно простягнули руки, і система різко мигнула червоним:
«Жадібність не заохочується.»

У чаті понеслося:
💬 vrfixer: ахаха, Вітя одразу хоче гарем.
💬 lolchik: вибери вже хоч когось, бо заберуть ключ у Hexa.

А Саня, у своїй кумедній хустці, підійшов до NPC у масці сови. Доторкнувся — і раптом обидва підсвітилися золотим.
— Ооо, — Саня підняв руку, — здається, я знайшов любов у VR.
NPC-сова простягнула йому ключ із символом театральної маски, після чого розчинилася в сяйві.

«Переможець випробування — няня. Ключ третій здобуто.»

— Чекай, чекай, — Маша розвела руками. — То ми тут Ромео й Джульєтта, а головну нагороду забрав… нянька?!
— Класика, — Саня покрутив ключ у руках. — У Шекспіра завжди побічні персонажі найцікавіші.

Світлові кулі над ареною закрутилися вихором і розчинилися, відкриваючи нову сцену. На очах глядачів із темряви виріс кам’яний коридор, що переплітався сотнями арок і дверей. Система озвалася урочистим голосом:

«Act III. Лабіринт Таємниць. Тільки разом ви знайдете ключ.»

Стіни затягнулися мозаїкою, яка наче дихала, міняючи візерунки. Гравців розвели по різних сегментах. Інтерфейс мигнув попередженням:
«У кожного з вас — неповна картина. Координуйтеся, інакше шляху не буде.»

Маша-Ромео озирнулася: перед нею лише кам’яні стіни й дві брами. На одній було зображення серця, на іншій — кинджала.
— Ага, зрозуміло. Я бачу лише пафос і смерть. Класика Шекспіра, — пробурмотіла вона.

Паша-Джульєтта в іншій частині лабіринту побачив зовсім інше: на стіні світилися цифри, що складали код.
— У мене якийсь шифр! Чотири символи, але два з них мигтять… хто там має брами?

Вітя-Меркуціо зойкнув:
— У мене на підлозі квадрати з пастками! Червоні і сині. Якщо ступлю не туди — тут же знизу іскрить. Наче обіцяють підсмажити мене на грилі!

Саня-Нянька, захекавшись у своїй «жіночій» сукні, озвався:
— А мені, шановні, дісталися… загадки з козами. Тут написано: «Одна коза правду каже, інша бреше». Хто придумав таку підлість?!

[Чат / прямий ефір]
💬 goatlover: знову Саня й кози 😂
💬 riddler: класика — козина логіка!
💬 spectatr0n: це більше схоже на escape-room у VR, ніж на театр.

Команда почала складати шматки:
— Маша, обери двері з серцем! — підказав Паша, бо в його коді саме «♥» світилося зеленим.
— Вітя, рухайся лише по синіх квадратах, бо я бачу в мозаїці червоні — вони пастка, — додала Маша.
— А що робити з козами?! — бідкався Саня.
— Просто слухай ту, яка схожа на тебе, — різко відповіла Маша.
— Ей! — обурився він, але саме ця «правильна коза» виявилася ключем до наступного кроку.

Стіни загуркотіли, коридори зійшлися докупи, і вся команда знову опинилася в центрі. Попереду відкрилася брама з сяйвом. З нього виплив новий артефакт — срібний ключ із різьбленням троянди.